Як ще не було початку світу, то ще не було неба, ні землі, а лишень було широке море, а на тім морі явір зелений — Древо Життя. Те Древо Життя явило богиню Ладу, а богиня Лада і дала першопоча-ток усьому — і землі, і небесам, і богам, і людям, і кожній тварі і билинці на землі, і кожній пташці та зірці в небі.
Величною і прекрасною була богиня-рожаниця. Мати Всесвіту. Коли вона — вся в сонячному промінні, в зеленій сукні і в легкій синій хустині, заквітчана різнобарвними квітками і вбрана колоссям, — проходила степами чи лісами, то все живе тягнулося до неї і славило її. І сяяла обручка в руці богині, випромінюючи у світ любов і злагоду. Особливо шанували Ладу в людських поселеннях. Адже це з її благословення приходила у світ весна, зароджувалося кохання, творилося таїнство шлюбу. З її благословення згорав сніг, а зоране й засіяне поле сповнювалося буйною силою і гнало вгору тугий проріст. З її благословення мали люди свій хліб щоденний і всілякі радощі життя. Тож після зимових холодів щоразу, як тільки на південних схилах ближніх пагорбів сходив сніг, у сині надвечір'я збиралися старе й мале на проталинах, щоб звернутися до богині Лади.
-Синку, час вечеряти! -Мамо, ну ще трішки, ну.. ну.. зачекай трішки, ось так його, так! -Добре п*ять хвилин! -Авжеж! Ось тобі тримай! Ось так його! Єєє! -Синку, ти затримався ти вже десять хвилин граєш, я приготувала... -Так, так! Мені зрозуміло я зараз! Ось йому! Синку ти вже дорослий, тим паче дев*ятикласник! А ще досі граєш в ці комп*ютерні ігри! - Мамо я вже йду! Та не треба вже вечеря холодна
Синку, час вечеряти! -Мамо, ну ще трішки, ну.. ну.. зачекай трішки, ось так його, так! -Добре п*ять хвилин! -Авжеж! Ось тобі тримай! Ось так його! Єєє! -Синку, ти затримався ти вже десять хвилин граєш, я приготувала... -Так, так! Мені зрозуміло я зараз! Ось йому! Синку ти вже дорослий, тим паче дев*ятикласник! А ще досі граєш в ці комп*ютерні ігри! - Мамо я вже йду! Та не треба вже вечеря холодна
Лада
Як ще не було початку світу, то ще не було неба, ні землі, а лишень було широке море, а на тім морі явір зелений — Древо Життя. Те Древо Життя явило богиню Ладу, а богиня Лада і дала першопоча-ток усьому — і землі, і небесам, і богам, і людям, і кожній тварі і билинці на землі, і кожній пташці та зірці в небі.
Величною і прекрасною була богиня-рожаниця. Мати Всесвіту. Коли вона — вся в сонячному промінні, в зеленій сукні і в легкій синій хустині, заквітчана різнобарвними квітками і вбрана колоссям, — проходила степами чи лісами, то все живе тягнулося до неї і славило її. І сяяла обручка в руці богині, випромінюючи у світ любов і злагоду. Особливо шанували Ладу в людських поселеннях. Адже це з її благословення приходила у світ весна, зароджувалося кохання, творилося таїнство шлюбу. З її благословення згорав сніг, а зоране й засіяне поле сповнювалося буйною силою і гнало вгору тугий проріст. З її благословення мали люди свій хліб щоденний і всілякі радощі життя. Тож після зимових холодів щоразу, як тільки на південних схилах ближніх пагорбів сходив сніг, у сині надвечір'я збиралися старе й мале на проталинах, щоб звернутися до богині Лади.