Як дивно усвідомлювати, що кожна епоха не була величною сама по собі. Цю велич створювали люди. І саме їх внесок в історію і складав епоху. А людям, малим чи великим, властиво в чомусь помилятися, в чомусь переконуватися. Тільки так з'являються нетрадиційні рішення, тільки так вершаться великі справи. Мабуть, по-іншому не буває. Адже світ гармонії одночасно є і світом протиріч. І цей світ накладає свій відбиток на людину, проте кожне століття має своїх геніїв, іноді їх імена залишаються в забутті, а іноді зоряно сяють на небосхилі ще багатьом і багатьом поколінням. Таким є ім'я Франческо Петрарки, який вважається першим письменником епохи Відродження.
Підґрунтям цієї визначної епохи стала творчість Данте. А оскільки Петрарка висвітлював загальні історичні протиріччя, що характеризували середньовічну Італію в цілому, то саме це і визначило його провідну роль у формуванні нової, національної культури італійського Відродження.
Я думаю, що роль Петрарки визначається ще й тим, що він став першим великим ученим-гуманістом, і саме тому утвердився як перший великий лірик італійського Відродження. Його постать уособлювала реальне втілення нового письменника і новий тип взаємовідносин людини і суспільства.
Що до Петрарці повністю присвятити себе світській культурі європейського гуманізму? Парадоксально, але саме прийняття духовного сану. Адже цей факт дозволив йому входити в різні суспільні кола й бачити життя різних верств. Невдовзі до нього прийшла слава кращого лірика сучасності.
Объяснение:
Мені сдається що у кожної навчальної форми є свої плюси,та мінуси.
Якщо навчання дистанційне,тоді можно не прокидатися дуже рано. Увесь день ти удома. Ти нікуди не поспішаєшь. Займатися ты можешь наприклад сідати,та слухати пояснення теми,ты можешь ижати у кроваті,та слухати урок і т.д.
Коли ми ходимо до школи,ты вітається дуже рано,але ти дихаєшь повітрям по дорозі до школи. Але ты не хочешь вставати рано. Але коли ми у школі,ми більше думаємо,та нам зрозумілиший матеріал.Також ми спілкуємося з друзями.
Але для кожного ці плюси і мінуси різні. Та у всіх різна думка. Але мені більше подобається ходити до школи.
насамперед кожен із нас повинен задуматися про те, чи є в його житті реальний вчинок яким він пишається. адже у кожного з нас є свої рамки гордості і інших відчутів. комусь варто пишатися тим що він спас бездомну тваринку від голодної смерті, для іншого це лишень повсягдневна робота якою він аж ніяк не пишається, а робить її залюбки для своїх цілей. тому перш за все ви повині задуматися чи є на вашому життєвому досвіді речі і вчинки якими ви дійсно можете пишатися. вчинок яким можна пиштися несе за собою багато значення. перш за все це повинен бути добрий вчинок, адже пишатися злом і кривдою не можна. також цим вчинком ви повинні зробити добро для когось а не для себе, адже саме тоді цей вчинок можна вваати дійсно достойним вашої поваги і поваги оточуючих людей. нажаль сьогодення, на мою думку, залишає мало простору для героїчних вчинків, нечасто знайдеться гідний приклад для наслідування. також правдою являється те що людина яка дійсно здійснила хороший і вартий уваги героїчний вчинок ніколи не готова це визнати, адже дійсно на геройські вчинки здатна гідна, смілива і скромна людина. саме тому я вважаю, що пишатися вчинком, хай і дуже правильним, дещо зарозуміло і високомірно, що насправді не дуже красиво.
в цілому, поважати себе за вчинок яким можна пишатися допустимо, але перш за все ви повинні робити це в собі і не виказувати гордість за себе іншим. якщо цей вчинок дійсний вартий уваги і поваги, то оточуючі обовязково так чи інакше зможуть його оцінити по справедливості. саме тому як можна частіше здійснюйте вчинки якими дійсно варто пишатися, адже ви насправді цього заслуговуєте. також не гайте свого часу і іншим.