Так важливо цінувати кожну мить! І просто бути! Просто жити гати за тим, що відбувається навколо, адже в житті, навколо нас постійно щось відбувається! Але найчастіше ми цього не помічаємо. Ми розучилися радіти сонцю, що сходить, радіти квітці, яка розпустилася, дивитись на небо гати, як по небу пливуть хмаринки. Чи пригадуєте Ви, коли останній раз дивились на небо, нікуди не поспішаючи і милувались хмарами, які схожі на пухнастого зайчика чи на солодку вату? У повсякденній суєті люди поступово втрачають себе, своє справжнє «Я».
На що ми витрачаємо наш дорогоцінний час? Як проводимо дні? Чи бачимо всю ту красу, яка нас оточує?
Або для нас все навколо вже стало настільки звичним, що ми не помічаємо і не бачимо тих маленьких приємних дрібниць, які і роблять наше життя більш радісним і повноцінним? Обличчя людей все більше стали схожими на похмурі маски. Вони мало випромінюють радості, привітності і доброзичливості. Це ж так важливо бути позитивними! Позитив заражає все і всіх навколо. Вміти радіти дрібницям - це самий простий і ефективний б змінити світ, «заразити» своїм позитивом інших. Нещодавно повертаючись з роботи милувалась осіннім листям, яке наче дорогоцінний килим встеляло дорогу і вдивлялась в очі перехожих, які кудись поспішали. Серед них побачила жінку, яка відрізнялась від усіх інших. Вона світилась щастям, щастя було в очах, в усмішці, в одязі, в поставі. Стало радісно від того, що такі люди є. Такі, які світяться від щастя, такі, з якими приємно зустрітись поглядом і отримати порцію радості.
Пані вчителько, пане господарю, добродію Олексюку, пане президенте, колего Олійнику, добродію Миколо, Галино Миколаївно, пані Маріє, панно Олесе,Степане Пилиповичу, голубко, Наталко, друже Андрію, діду Михайле, батьку Тарасе. ⇒ Любий батьку Тарасе, я дуже за тобою скучив. ⇒ Шановна пані вчителько, я хотів би запросити Вас на збори завтра на дванадцяту годину. ⇒ До зустрічі завтра у школі, мила Наталко. ⇒ Моя рідна пані Маріє, я дуже рада, що Ви зателефонували. ⇒ Любий друже Андрію, я була щаслива тебе почути.
Що означає бути дорослим і самостійним? Цікаве питання. Згідно законодавства, дорослою в Україні вважається людина, що досягла 18 років. Та віковий критерій – не єдиний показник зрілості. Ще одним показником дорослої людини є самостійність. Я розумію самостійність як здатність приймати рішення та нести за них повну відповідальність. Але, на мій погляд, це формулювання також не є повним. Справа в тому, що людям часто треба приймати рішення, від яких залежить частково, а іноді і повністю доля інших людей. Яскравим прикладом тут може стати війна. Під час бойових дій від рішень командира залежить доля вояків, а від рішень полководців – доля народів.Звичайно ж, не тільки на війні людям буває необхідно вирішувати складні питання. Від самого народження людина потребує турботи і захисту батьків. І батьки, зі свого боку, повинні дуже відповідально підходити до рішення про народження дитини. Але так трапляється не завжди. В нашій країні гостро стоїть проблема дітей-сиріт. У деяких з них батьки померли, немає родичів, які б могли про них потурбуватись. Але дедалі частішими стають випадки, коли матері залишають дітей у пологових будинках, мотивуючи відмову неможливістю забезпечити малюка. Питання, навіщо людина зробила крок, до якого була неготовою, у більшості випадків лишається без відповіді. Та беззаперечним залишається факт: людина, що зробила такий крок, дорослою вважатися поки що не може. Насамперед, тому, що зробивши відповідальний крок, вона не витримала відповідальності.Ще одним важливим, на мій погляд, аспектом дорослості є незалежність. По-перше, тому, що незалежність є частиною самостійності. Якщо людина залежить від когось матеріально, морально або фізично, і ці обставини можуть впливати на її рішення, то таке рішення, на мою думку, не може вважатись повністю самостійним. Тому я вважаю, що вміння здобувати і зберігати власну незалежність є необхідним для дорослої людини. Проаналізувавши усе вище сказане, я дійшов висновку, що дорослою може себе назвати далеко не кожна повнолітня людина. А від того, як дорослішання протікає, залежить доля людини. А може, навіть і не однієї.
Так важливо цінувати кожну мить! І просто бути! Просто жити гати за тим, що відбувається навколо, адже в житті, навколо нас постійно щось відбувається! Але найчастіше ми цього не помічаємо. Ми розучилися радіти сонцю, що сходить, радіти квітці, яка розпустилася, дивитись на небо гати, як по небу пливуть хмаринки. Чи пригадуєте Ви, коли останній раз дивились на небо, нікуди не поспішаючи і милувались хмарами, які схожі на пухнастого зайчика чи на солодку вату? У повсякденній суєті люди поступово втрачають себе, своє справжнє «Я».
На що ми витрачаємо наш дорогоцінний час? Як проводимо дні? Чи бачимо всю ту красу, яка нас оточує?
Або для нас все навколо вже стало настільки звичним, що ми не помічаємо і не бачимо тих маленьких приємних дрібниць, які і роблять наше життя більш радісним і повноцінним? Обличчя людей все більше стали схожими на похмурі маски. Вони мало випромінюють радості, привітності і доброзичливості. Це ж так важливо бути позитивними! Позитив заражає все і всіх навколо. Вміти радіти дрібницям - це самий простий і ефективний б змінити світ, «заразити» своїм позитивом інших. Нещодавно повертаючись з роботи милувалась осіннім листям, яке наче дорогоцінний килим встеляло дорогу і вдивлялась в очі перехожих, які кудись поспішали. Серед них побачила жінку, яка відрізнялась від усіх інших. Вона світилась щастям, щастя було в очах, в усмішці, в одязі, в поставі. Стало радісно від того, що такі люди є. Такі, які світяться від щастя, такі, з якими приємно зустрітись поглядом і отримати порцію радості.