Якось влітку ми з татом і двома моїми друзями вирушили у похід з ночівлею. Пізно увечері тато пішов порибалити, а ми сиділи у наметі, розповідали страшні історії. І так ми налякали один одного, що боялися з намету носа висунути. Як то кажуть, у страха великі очі. "Розходьтеся по наметах, хлопці, завтра вставати рано", - сказав мій тато. "Дивіться, який місяць яркий, видно, хоч голки збирай". Ми вийшли з намету, хоча страшно було дуже - здавалося, що за кожним кущем хтось сидить. Тоді я й зрозумів, що означає прислів'я "Лякана ворона і куща боїться".
Ще з пелюшок пам’ятаю свою бабуню Ганну. Вона завжди вставала з ліжка після третіх півнів та одразу ставала до праці – готувала, шила, прибирала, у городі наводила лад. Бабуня казала, що її молодість припала на важкі часи. Усе необхідне для життя було потрібно заробляти наполегливою працею, з самого дитинства, ніщо не підносилося на срібному блюдечку. Але з часом це стало їй у великій пригоді, адже вона звикла до праці, казала, що вона приносить радість. Моя бабуня отримала професію, набила руку в своїй справі, тому її завжди шанували. Навіть на пенсії вона ніколи не била байдики. Хоч багато води сплило з часів її молодості, любов до праці допомагала їй не втрачати жаги до життя до глибокої старості.
Осінні хмари вкрили все небо. Повіяв холодний вітер, пішов дрібний дощ. Перехожі дістали парасольки, пришвидшили ходу.