Якщо очі — дзеркало душі, то мова — душа народу. А хіба може жити будь-який народ без душі, тобто без мови? Історія знає багато прикладів, коли під попелом століть загинув і народ, і його мова. Як приклад, латинська мова, вона "живе" лише в медицині, в збірниках і підручниках, але якому народу служить за рідну? Ніякому!
Поки жива мова в устах народу, до того часу живий i народ. Усе, що люди роблять у світі здійснюється за до мови. Не можна без неї працювати. Вона призначена для того, щоб служити спілкуванню людей.
Мова — це той дар, який дається кожній людині від матері, а народу передасться від покоління до покоління як найдорожчий скарб.
Як кошвид толі пронуломай ⇒ Як швидко літо промайнуло!
Прийлаш онняясі рапо ⇒ Прийшла осінняя пора.
Немво на лахкри понулило ⇒ Немов на крилах полинуло
Конеха течліко з радво ⇒ Кохане літечко з двора.
Скода німарє по тикухель ⇒ Садок марніє потихеньку,
Покліжов дапають ликист ⇒ Пожовклі падають листки.
Вірецьте не віє вже теньплеко ⇒ Вітерець не віє вже тепленько,
Ежне поріїхму хмакир. ⇒ Жене похмурії хмарки.