У своїй п’єсі «Наталка Полтавка» талановитий український письменник і драматург Іван Котляревський наголошує, що найкращі риси характеру розкриваються лише в творчих натурах. А ось життя з соціальними та духовними паразитами, якими у творі є виборний, возний та деякі інші персонажі, для простої людини перетворюється на страждання. У пана така жінка, як Наталка, стане кріпачкою, і становище її буде гірше наймички. При цьому автор яскраво зображує увагу і любов Наталки до матері, щирість почуттів дівчини до старої жінки.
Саме через велику повагу до матері Наталка дає обіцянку вийти заміж за багатого нареченого. У її серці борються почуття вдячності і пошани з почуттям кохання до Петра. Проте, навіть щира любов до матері не може стати перепоною у боротьбі Наталки за своє щастя, яка здатна порушити навіть вікові народні традиції. Дівчина заявляє, що рушники нічого не означають і відмовляється виходити заміж за багатого возного.
Не менш позитивним рисами наділений і наречений Наталки Петро. Він проявляє себе як гідна людина, яка має право на кохання такої гарної дівчини, як Наталка. Хоча парубок і бідний, але серед інших героїв п’єси він вирізняється прямотою і чесністю, йому притаманне почуття відданого кохання, заради якого він нехтує власним добробутом і відправляється на заробітки в далекі краї.
Іван Котляревський особливо підкреслює благородство парубка. Коли той бажає довідатися, чи любить його Наталка після повернення у рідне село, він звертається до свого товариша Миколи з такими словами: «Як вона вільна, то скажи за мене, а коли заручена, то не говори. Нехай один буду я горювати i сохнути з печалі». На жаль, благородство Петра інколи межувало з нерішучістю і заважало йому боротися за власне щастя, а його слабким місцем були готовність до самопожертви і надмірна чутливість.
Подібне зображення головного героя зумовлено як важкими умовами його життя, так і кращими рисами його характеру. Автор п’єси розповідав, що Петро шукав роботу «по всіх усюдах», а своє добро наживав кривавим потом. Хоча Петро і був звичайним наймитом, він проявляв цікавість до культури, і його судження про мистецтво були більш гармонійні, ніж думки Макогоненка чи возного, які тільки видавали з себе освічених людей. Петро мріяв про сімейний затишок, але у нього не вистачало сміливості боротися за своє щастя. І якби не Наталчина завзятість і відданість коханню, якби не до Миколи, можливо, Петро так і не наважився б відстоювати свою наречену і виборювати своє кохання.
Казка – мистецька перлина народної творчості
Казка — багатюща народна спадщина, яку створили люди. Виникли казки ще в первісному суспільстві і протягом тисячоліть передавались усно від покоління до покоління. Записувати казки почали років двісті тому. Вони засвідчують, як жив народ, до чого прагнув, яких висот людського духу досягав. Позитивний герой казки — ідеал, на який мають рівнятися люди. Він завжди чесний, справедливий, працьовитий, наділений розумом і богатирською силою. Герой казки долає найтяжчі випробування, перемагає злих і жорстоких ворогів. Сміливі і сильні, відважні і непереможні, добрі і великодушні, вони вчать співпереживати, виховують благородство і великодушність.
Я знаю, що в світі немає ні Баби-Яги, ні Кощія Безсмертного, ні Царівни-Жаби. Та ні образи допомагають краще зрозуміти навколишній світ, розрізняти такі поняття, як добро і зло, правда і кривда, нечесність і справедливість. Розумію слова Івана Франка, який сказав: «Тисячі речей забудете, а тих хвилин, коли люба мама чи бабуся розповідали казки, не забудете ніколи».