Справді, людиною на землі створено багато величного і дивного: пам’ятники архітектури, знамениті полотна художників, єгипетські піраміди, заводи, а також досконалі в технічному прогресі морські кораблі та повітряні лайнери. А скільки написано лише нашими співвітчизниками літописів і книг! Щороку засіваються безмежні простори України – хлібне поле нашого народу. Збудувати дім чи хату, викувати шаблю і плуга, змайструвати колиску і вишити рушник. Усе це праця щоденна, кропітка – нею живе людство на землі. Пісню створити – також потрібно затратити працю – працю духовну.
Великий трудівник у сфері людського духу геніальний Іван Франко дав чудове визначення тим силам, які підтримують людину та й ціле людство на світових дорогах:
Пісня і праця – великі дві сили!
Їм я до скону бажаю служить;
Череп розбитий – як ляжу – в могилі,
Ними лиш зможу й для правнуків жить.
Заповіт працелюбства поетові залишила його мати-селянка:
Синку, кріпися! – мені ти твердила –
Адже ж не паном родився ти, чей!
Праця, що в гріб мене вчасно вложила,
Та лиш тебе доведе до людей!
І поет усім своїм життям стверджує слушність цих слів, дякує своїй матері за добру раду, признається, що він «її правди не раз дослідив». «праця дала до життя мені принаду» – свідчить він. Разом з тим у цій поезії говориться про радість праці вільної, творчої і про тяжкий гніт під’яремної, яка передчасно зводить людину у могилу. Тут слушно згадати Тараса Шевченка: «Там матір добрую мою, ще молодою у могилу нужда та праця положили…». Цю саму думку висловлював і Василь Симоненко у вірші «Дума про щастя» – від тяжкої колгоспної праці у доярки «руки й ноги ночами гудуть».
- Добривечір, Катю! - І тобі добрий, Галю! Як ся маєш? - Я повертаюся з чудової прогулянки! - О, розкажи мені, будь ласка, де ти сьогодні гуляла? - Сьогодні мої дядька та тітка узяли мене з собою на прогулянку до весняного лісу. - Чудово! А як воно там, у лісі? - Там так гарно, ти собі просто не уявляєш! Навкруги зелено, листячко на деревах таке свіже, молоде! Пташки цвірінькають! Навіть соловейка почули, він співав у кущах! - А квіти, квіти там зараз є? - Авжеж! У лісі зараз багато різних квітів: блакитні, жовтенькі, біленькі… Шкода, що я не знаю, як вони усі називаються. - А що тобі сподобалося найбільше? - Конвалії, звісно! Ці квітки я ні точно з чим не переплутаю! Вони такі ніжні… - Я щиро заздрю тобі, подруго! - А як ти провела день? Тим ходила кудись на прогулянку? - Ходила, авжеж! По нашій вулиці. Туди-сюди, туди-сюди… - Знаєш, Катю, якщо ми ще раз вирушимо до лісу, я обов’язково по щоб тобі теж дозволили піти з нами! - Це було б чудово! Ой, я так вдячна тобі!
В мене був День народження і батьки вирішили мені побарувати кошенятко про яке , я так довго мріяла. Воно схоже на чорний , пухнастий клубочок . а також не посидюче та дуже допитливе . Воно сповнене енергіею .
Якось я ненадовго пішла з дому , щоб купити їжі . Мій непосидючій друг в квартирі перевернув все з ніг на голову . Коли я прийшла я була у розпачі , адже скоро повинні були повернуутися батьки .
Я дуже швидко прибрала . І батьки навіть на подумали про такий випадок прийшовши додому .
Справді, людиною на землі створено багато величного і дивного: пам’ятники архітектури, знамениті полотна художників, єгипетські піраміди, заводи, а також досконалі в технічному прогресі морські кораблі та повітряні лайнери. А скільки написано лише нашими співвітчизниками літописів і книг! Щороку засіваються безмежні простори України – хлібне поле нашого народу. Збудувати дім чи хату, викувати шаблю і плуга, змайструвати колиску і вишити рушник. Усе це праця щоденна, кропітка – нею живе людство на землі. Пісню створити – також потрібно затратити працю – працю духовну.
Великий трудівник у сфері людського духу геніальний Іван Франко дав чудове визначення тим силам, які підтримують людину та й ціле людство на світових дорогах:
Пісня і праця – великі дві сили!
Їм я до скону бажаю служить;
Череп розбитий – як ляжу – в могилі,
Ними лиш зможу й для правнуків жить.
Заповіт працелюбства поетові залишила його мати-селянка:
Синку, кріпися! – мені ти твердила –
Адже ж не паном родився ти, чей!
Праця, що в гріб мене вчасно вложила,
Та лиш тебе доведе до людей!
І поет усім своїм життям стверджує слушність цих слів, дякує своїй матері за добру раду, признається, що він «її правди не раз дослідив». «праця дала до життя мені принаду» – свідчить він. Разом з тим у цій поезії говориться про радість праці вільної, творчої і про тяжкий гніт під’яремної, яка передчасно зводить людину у могилу. Тут слушно згадати Тараса Шевченка: «Там матір добрую мою, ще молодою у могилу нужда та праця положили…». Цю саму думку висловлював і Василь Симоненко у вірші «Дума про щастя» – від тяжкої колгоспної праці у доярки «руки й ноги ночами гудуть».