Я вважаю, на це питання нема однозначної відповіді.
До нестями люди можуть любити зовсім мало-на початку відносин.Потім розум стає главнішим за почуття і закохані поважають один одного,люблять, вони гарні друзі.А згодом можуть стати їх відносини звичкою.Звичкою ділитись думками, допомагати та жити довго та щасливо єдиною міцною родиною.
Існує таке поняття, як любов до себе.На скільки ти поважаєш(любиш) себе, на стільки і тебе люблять оточуючі.Тут зрозуміло, якщо любити себе дорогенького до нестями, це вже щось неадекватне.Можливо також, людина, яка любить себе до нестями або хвора психично, або найвеликий егоіст.
Щось теж неможливо любити до нестями.Хоча, існують такі люди, але мені здається вони хворі.Завжди розум головніший за почуття.Якщо з головою все гаразд.Це моя думка.
Висновок: я вважаю, до нестями та постійно неможливо любити щось або когось!Розум завжди головніший , навіть над почуттями!
Всі молчаливей і сумнішай стає осінь. Прийшла пора для пізньої осені - місяць листопад. Зовсім рідко стало з'являтися сонце. Купчасті хмари на небі перемінила тьмяна сіра плівка. Тепла зовсім вуж не залишилося. Снігу мало, якщо й випаде, то сніжний покрив нестійкий, від чого й погода здається особливо холодною. Посохлу траву приминає мокрий снег. на воді утвориться тоненький льодок. Те дощ зі снігом вихром крутить, то просто дрібною мжичкою безперестану ллє весь день, а те й сонце вигляне небагато й відразу сховається за лінію дощу
Дерева майже повністю звільнилися від листів, подекуди ще зриває сильним вітром самотній аркуш і несе його у водянистій завісі. На зиму в період холодів кора дерев твердіє, забезпечуючи захист від крижаного вітру, льоду й снігу. У лісі, то в одному, то в іншому місці можна зустріти зимового гостя снігура. Разом зі снігурами до листопада прилітають зграї чечіток і клестов. Лісові звірі вже повністю готові до зими, одягнені в зимові шубки, а отут ще й вовченята підросли в дикому лісі й лисиця пробіжками від дерева до дерева шукає в норках мишей, що сховалися на зимівлю, і борсуків. Чутний у сухому лісі кабан, тріскотячи галузями пробирається до своєї зграї. Узимку дикі кабани намагаються триматися разом, підготовляють собі нічліг з купи старих листів. Ліс заснув, але звірі не дрімають, спереду не легеню випробування довгої зими