Чарівне Закарпаття милує неповторними краєвидами, багатством кольорів та незабутніми панорамами всіх тих, хто приїжджає в гості та живе тут. Одним із найвидатніших місць області є справжній замок Паланок, який захоплює нас своїм силуетом при сході раннього сонечка.
Дивна назва цієї історичної пам'ятки походить від маленького містечка, оточеного полями та ровом з водою, що знаходиться біля підняжжя 68-метрової гори, на якій він і розташований. Говорять, що перша споруда, яка згодом перетворилася у сучасний замок, була збудована білими хорватами в X ст., які проживали тут. Першим володарем міцної фортеці став князь Федір Корятович, який перетворив її у свою резиденцію. Він же викопав величезний колодязь, з якого, за легендою, кожну ніч виє чорт. Навколо споруди ростуть зелені дерева. Вони, наче піднімають догори весь могутній замок, вершини якого доторкаються до блакитного неба.
Споруда має три захисні фортеці, під якими розташовані підвали. Замок оточений глибоким ровом, через який можна пройти по дерев'яному мосту. Передня частина непримітна, з трьома невеличкими вікнами та загадковим порталом, за яким ти опиняєшся в іншому вимірі простору та часу, адже містична атмосфера палацу не залишить байдужим нікого. Багато людей приходять побувати там, подивитись на Мукачеве з висоти.
Сучасний стан цієї історичної пам'ятки плачевний, хоча деякі частини відреставровані. Я надіюся, що знайдуться люди, які зможуть зберегти її і для інших поколінь, адже без минулого нема майбутнього.
Мукачівський замок - один з небагатьох, який поєднав у собі декілька стилів Середньовіччя. Я горджуся тим, що завдяки Паланку про наше Закарпаття говорять навіть за кордом. Тому цінуймо та зберігаймо його!
Гумор – доброзичливий сміх, спрямований на розкриття певних вад людського характеру або недоладностей у життя людей*.
Наприклад, у п’єсі І. Карпенка-Карого “Мартин Боруля” гумором сповнені діалоги дійових осіб, зокрема, намагання Мартина прищепити членам своєї родини дворянські риси:
Мартин. Ну, годі! Сідай, душко! Омелько привезе самуварь, чаю, сахарю і… кофію. Чай я пив і знаю, як його настановлять, то сам тобі розкажу; а кофію не знаю, як роблять… Піди ти зараз до Сидоровички — вона зна — і повчися у неї. І розпитай гарненько, як його роблять і коли його подають: чи до борщу, чи на ніч?
Сатира – різке осміювання, критика всього негативного. Об’єкт висміювання часто малюється у перебільшено смішному вигляді*.
У поемі “Сон” саркастично-карикатурно подано образ цариці:
Цариця-небога,
Мов опеньок засушений,
Тонка, довгонога,
Та ще, на лихо, сердешне
Хита головою.
Так оце-то та богиня!
Лишенько з тобою.
А я, дурний, не бачивши
Тебе, цяце, й разу,
Та й повірив тупорилим
Твоїм віршемазам.
Є й такі люди , які не впевнені ,що треба робити добрі діла.А тільки на них і тримається весь наш світ.Є ще приказка з якою я дуже згодна:"Роби добро іншим і інші добром віддячуть.Отже,робіть іншим добро сміливо!