Після довгої пори зимової сплячки та весняного періоду цвітіння у природі наступає пора буйна та спекотна – літня. Мабуть, не знайти когось, хто б не розділяв радості від приходу перших червневих днів. Кожен радіє літній порі, котра несе з собою густе буяння трав, пахощі квітів та потоки живої води літніх грозових дощів, таких жаданих у час літньої спеки.
Літо – та прекрасна пора, коли сонце дарує своє тепло найдовше в році, а короткі ночі радують своїм прохолодним подихом та сяйвом зірок у високому небі.
Куди не глянь – манить своїми барвами густе розмаїття природних шатів. Тут і городи, і поля, й сади тяжіють до землі плодами й квітами. А коли вже природа знемагає від спеки, небеса прориваються на землю грозами й дощами, несучи природі свою життєдайну силу. Радіє земля, купається в водах і росах, і все навколо оживає, розквітає з новою силою. Радіють і люди жаданій прохолоді від рясних злив, які зрошують землю та несуть новий багатий врожай.
Прекрасні літні дні, теплі й безтурботні, наче самі мрії, не хочеться втрачати, й прощання з ними часом наганяє смуток. Кожен прагне, щоб такі дні тривали довго й ніколи не закінчувались – щоб вони плавно перейшли у вічність.
Такою є ця чудова пора. Мінлива та яскрава, не схожа на інші, і кожен може відшукати в ній для себе щось, за що її варто полюбити.
Однокласниці після уроку говорять.
-Слухай, Сергій Володимирович сьогодні ходе такий злий, як ошпарений на усіх лається!
-Не знаю, не знаю. Я думала що мені одній так здається. Вже як тиждень ходе наче громом прибитий.
-Ох, щось твориться тут, інакше я не можу ні пояснити ні зрозуміти чому більшість дивно себе ведуть.
-А що з іншими не так?
-Ти бачила Вадима?
-Ну.
-Баранки гну, ба який похнюплених ходить.
-Ага, як водою облитий.
-А я тобі про що.
-Головне не заразитись.