На мою думку, приховування злочину – такий самий злочин. Адже людина, приховуючи чужий злочин, стає співучасником у ньому. Доказом цього є чинний закон України та морально-етичні норми людства. Це свідчить саме слово «злочин», тобто – зло спричиняє. А кожне зло потребує покарання.
Тема злочинів висвітлена в українській літературі. Про це писали відомі українські письменники: Ольга Кобилянська, Панас Мирний, Багряний та багато інших авторів. Прикладом цього може слугувати соціально – психологічна повість Ольги Кобилянської «Земля», темою якої є вічна влада землі над селянином. Герої твору розкриваються передусім через ставлення до землі. У центрі уваги – родина Федорчуків: Івоніка, Марійка, їхні сини Михайло і Сава. Жадоба до збагачення, бажання володіти батьківською землею штовхають Саву на злочин Каїна. Івоніка, втративши улюбленого сина, з жахом переконується, що вбивця – його другий син. «Коли робили розтин тіла Михайла, викотилася куля, і батько непомітно її підібрав. Він її упізнав — такими кулями користувався лише Сава. Тоді Івоніка остаточно зрозумів, що Михайла справді вбив Сава. Але Івоніка не хотів утратити й другого сина…». Чому? Бо, напевне, любив його також, як і мати, що після смерті Михайла не приховувала у родинному колі ненависті до свого молодшого сина. Проте, як і Івоніка вона все одно любила Саву.
А як ця проблема висвітлена в історії? Не можна не згадати запорізьких козаків, для яких честь була головною, тому приховування злочину просто не існувало на Січі. До того ж, злочинців жорстоко карали.
Працюючи над темою хочу звернутися до власного життя. Від батька чую про часті випадки, коли на підприємстві залишають працювати робітника, що прийшов у нетверезому стані, коли насправді керівництво повинне передати таку людину до охорони та вивести з території підприємства.
Отже, приховування злочину безумовно є таким самим злочином. Ким би вам не була людина, скоївши злочин вона повинна понести своє покарання та визнати свої помилки.
Той, хто не бажає підняти упалого, нехай страшиться впасти сам, тому що, коли він упаде, ніхто не простягне йому руку
Я часто бачу в саду метеликів-кропивниць або ж кропив'янок. Вони невеликі, але помітні. У цих метеликів цегляно-червоні крильця з великими чорними цятками. Метелики цього виду, звичайно, носять таку назву не тому, що п’ють кров. Просто їхні гусениці виростають на кропиві.
Крила кропивниць гарної форми, верхня їхня частина виступає в порівнянні з нижньою. Зубчасті краї крилець мережані чорно -білим. Завдяки цим прикметам кропивницю не сплутаєш з будь-яким іншим метеликом.
Якщо метелик сидить на квітці, то можна побачити також нижню частину його крил. Але вона зовсім неяскрава, сіро-бурого кольору з широкою жовтою смугою.
Я люблю гати за метеликами цієї породи. Особливо, коли по саду їх літає декілька. Або коли метелик сидить на квітці, рівненько розправивши крила. Здається, простягнеш руку та обережно візьмеш у долоні це диво. Але варто потягнутися за нею, як кропив'янка вже знову тріпоче крильцями в повітрі.
Настала зима.Вона принесла нам багато ігор і розваг.Також вона принесла нам холодні, морозні ранки. Коли за вікном лютує мороз і йде пухнастий сніг. Бо сонце вже не гріє землю як раніше.Іноді буває так холодно, що в деяких містах відкривають медпункти для людей, які постраждали від морозу.Також може іти багато снігу.Це проблема для авіакомпаній і людей, бо авіакомпаніям доводиться забороняти переліт до інших країн і через це деякі люди не можуть повернутись на Батьківщину. Крім цього зима принесла нам таке чудове свято як "Новий Рік" по телевізору цілий день ідуть новорічні телепрограми, які надають атмосферу свята. Такі пішли холодні ранки...
Нашел таки в архивах. Держи
Чи можна приховувати чиїсь злочини?
На мою думку, приховування злочину – такий самий злочин. Адже людина, приховуючи чужий злочин, стає співучасником у ньому. Доказом цього є чинний закон України та морально-етичні норми людства. Це свідчить саме слово «злочин», тобто – зло спричиняє. А кожне зло потребує покарання.
Тема злочинів висвітлена в українській літературі. Про це писали відомі українські письменники: Ольга Кобилянська, Панас Мирний, Багряний та багато інших авторів. Прикладом цього може слугувати соціально – психологічна повість Ольги Кобилянської «Земля», темою якої є вічна влада землі над селянином. Герої твору розкриваються передусім через ставлення до землі. У центрі уваги – родина Федорчуків: Івоніка, Марійка, їхні сини Михайло і Сава. Жадоба до збагачення, бажання володіти батьківською землею штовхають Саву на злочин Каїна. Івоніка, втративши улюбленого сина, з жахом переконується, що вбивця – його другий син. «Коли робили розтин тіла Михайла, викотилася куля, і батько непомітно її підібрав. Він її упізнав — такими кулями користувався лише Сава. Тоді Івоніка остаточно зрозумів, що Михайла справді вбив Сава. Але Івоніка не хотів утратити й другого сина…». Чому? Бо, напевне, любив його також, як і мати, що після смерті Михайла не приховувала у родинному колі ненависті до свого молодшого сина. Проте, як і Івоніка вона все одно любила Саву.
А як ця проблема висвітлена в історії? Не можна не згадати запорізьких козаків, для яких честь була головною, тому приховування злочину просто не існувало на Січі. До того ж, злочинців жорстоко карали.
Працюючи над темою хочу звернутися до власного життя. Від батька чую про часті випадки, коли на підприємстві залишають працювати робітника, що прийшов у нетверезому стані, коли насправді керівництво повинне передати таку людину до охорони та вивести з території підприємства.
Отже, приховування злочину безумовно є таким самим злочином. Ким би вам не була людина, скоївши злочин вона повинна понести своє покарання та визнати свої помилки.
Той, хто не бажає підняти упалого, нехай страшиться впасти сам, тому що, коли він упаде, ніхто не простягне йому руку
Сааді