Моє ставлення до Онєгіну суперечливо і змінюється. міру розвитку сюжету. Онєгін-егоїст, нудьгуючий в перших розділах роману, симпатії, зрозуміло, викликати не може. А Онєгін, читає мораль закоханої Тетяні, викликає обурення. Як легко він може заподіяти зло людям просто так, від нудьги. І як легко він здатний забрати життя в іншої людини, побоюючись уявного осуду суспільства, яке чуже йому. Хіба в цих сценах Онєгін здатний викликати співчуття?
Але, у міру того, як в душі Онєгіна відбувається оновлення, моє ставлення до нього змінюється. Мені вже шкода його, шкода як людину, по суті своїй благородного. Крах усіх його надій, його особисте нещастя – справедливі, це розплата за всю його безцільно прожите життя. Бути може, це приведе його на правильний шлях, шлях боротьби за щастя народу?
Для Пушкіна критерій цінності людини полягає, по-перше, у прагненні до свободи, особистого та громадського; по-друге, у прагненні до творчості, сприйняття поезії, мистецтва (непереборна пристрасть творити завжди була для Пушкіна позитивною ознакою) по-третє, любов – краса духу, його високе прагнення.
Свобода, творчість, любов – три стихії духу, в людині прекрасні, три пристрасті, що роблять його істотою воістину благородним, три сфери активності, наповнюють життя змістом і сенсом.
Всі вони могли бути доступні Онєгіну, але всі вони заглушені в ньому його оточенням, вихованням, умовами життя. Онєгін далекий високої пристрасті свободи, як і пристрасті творчості, поезії, нездатний він до піднесеної любові.
Це не вина, а біда Онєгіна. Вина Онєгіна – мимовільна, трагічна. Вина Онєгіна є вина світу. Вина на суспільстві, яке так несправедливо влаштовано.
Євген Онєгін не знайшов свого місця в житті. Він відірвався від світського суспільства, але не приєднався до жодного іншого. “Світське життя не вбила в Онєгіні почуття, а тільки охолодила до безплідним пристрастям і дріб’язковим розваг. Онєгін не любив розпливатися в мріях, більше відчував, ніж говорив, і не всякому відкривався. Озлоблений розум є теж ознака вищої натури. але сили цієї багатої натури залишилися без додатка, життя без сенсу”
Відповідь:
- Привіт.
- Привіт.
- Скажи, а чому ти зі мною спілкуєшся?
- Ти дуже цікава людина та дотримуєшся культури мовлення.
- Ти теж. Мене дуже приваблюють люди, які дотримуються певних етичних правил у своєму спілкуванні.
- А як ти розумієш вислів "культура мовлення"?
- Ну, це сукупність якостей, до я ких належать : точність, зрозумілість, виразність, правильність...
- Так, а ще - чистота мови, багатство та різноманітність.
- А який співрозмовник для тебе найкращий, він повинен дотримуватися лише культури мовлення?
- Ні, ще - культури поведінки.
- Так, я згодна з тобою. Це теж дуже важливо.
- Культура спілкування формується багатьма поколіннями.
- Тому кожен повинен не лише зберігти, а й примножити спадщину предків.
Пояснення:
-Не лізь до мене!
-Я що, лізу до тебе?
-Так! Харе втручатись в мій простір!
-Та що таке! Ваше величносте, вибачте що вас потривожив!
-Не роби з мухи слона!
-Це ще й я винен?
(на уроці)
-Катю! Негайно віддай мені свій олівець.
-З якого такого дива?
-Він мені потрібен!
-Мені теж! Тим більше що це мій олівець!
(Староста класу доповідає класному керівнику)
-За сьогодні Катя і Таня посварились на уроці за олівець, а Олег і Ярослав побились на перерві просто нізащо.
-Ох, треба їх всіх навчити вічливості, вічливого ставлення до одне одного!
-А у нас в школі є уроки етики?
-Так, але не в кожному класі. Треба й нам провести декілька уроків Етики.
-Думаю це буде корисно!