Я нещодавно приїхав до бабусі,я мало кого знав в цьому селі.І ось одного разу сказала мені бабусі сходити до її знайомої забрати хліб.йду я по дорозі,на зустріч шла незнайома мені дівчинка вона посміхалися так відкрито неначе від самої душі ,від самого серця.Її погляд здавався щирим і справжнім,вона привіталась зі мною.Я зрозумів від разу що в моєму місті мало таких відкритих,щирих людей.Ось прийшов я до тітки Марії,вона зустріла мене гостинно,неначе я прийшов до давньої мені знайомої,я побачив що в них є на задньому дворі сад,там багато дерев ,і вирішив туди сходити.Там так дзвінко і мелодійно співали солов'ї та різні птахи.Ось я зайшов до хатиКінец не знаю
Я завжди мріяв зробити щось "не по-людські". Ну обікрасти банк чи угнати машину було б занадто, а ось прогуляти урок виявилося якраз доречним. Я і домашнє завдання не вивчив, і з вчителем сперечався на минулому занятті (раптом він ще не забув?) та і, взагалі, математика це не моє. Продзвенів дзвоник, почалася математика, а я тихенько пройшов повз дверей кабінету, і зійшов сходами до виходу. На порозі я спіткнувся, а коли піднявся, обтрусив коліна і підвів очі, то побачив неймовірне. Переді мною стояв високий бородатий чоловік у незвичайному вбранні, схожому на те, що носили давні греки. Він представився Піфагором. Я щось запідозрив. - Ти Піфагор? Я десь чув це ім*я - Так, я відомий давньогрецький математик. Ти думав, що якщо втечеш з уроку, то втечеш від математики?, - відповів новий знайомий. - Я хочу показати тобі, що математика, як і будь-який інший предмет, надзвичайно важливі і необхідні. Тут він взяв мене за руку і ми опинилися у дивному місці. Всі будинки нагадували більше руїни, ніж приміщення для життя. Поле було дивно оброблено: на одній стороні пшениця була скошена, на іншій - ще ні. Орачі мали дивні серпи, які не здатні були нічого скосити, і люди кидали їх від злості. Одяг був якийсь тісний, весь у латках, і нагадував костюми, які шила маленька дівчнка. - Чого тут все так дивно?, -запитав я - Це місто, де люди не вчили математику. Вони не змогли побудувати правильні будинки, наледним чином обробити поле і пошити зручний одяг. Ходім далі. І ми увійшли до одного з цих будинків. Раптом почувся страшний гуркіт і мій товариш закричав: -Тікаймо, це обвал! Тут так часто буває! Я вибіг, але опинився не в тому місці, а вже стояв біля дверей кабінету математики. Я постукав -Вибачте, можна зайти?...
