Объяснение:
Чубач
Білa чапля. Ганна Чубач
Білa чапля всіх дурила:
– Я кожух собі купила!
Ще куплю собі хустину
І зостанусь тут на зиму!
Вірив чаплі чорний жук,
І метелик, і павук.
Навіть равлик-недовіра,
Але й він у те повірив.
Тільки жаба-крекотуха
Не хотіла чаплю слухать –
Все стрибала по болоті
Й випускала крик із рота:
– Не хвалися, чапудрило,
Ти кожуха не купила!
Ти не купиш і хустину!
Ти зимуєш на чужині!
Ще земля не стала біла –
Чапля в вирій відлетіла.
Дивувався сорний жук,
І метелик, і павук.
Плакав равлик-недовіра:
– А я вірив! А я вірив!
Тільки жаба на болоті
Полоскала сміх у роті –
Переможемо крекотала:
– Я ж казала! Я ж казала!
Історія пишеться людьми. Вона ж і відбувається в людях. Окрім центральних персонажів роману, у ньому згадуються і деякі відомі історичні постаті, другорядні з точки зору розвитку любовної колізії і зовсім не другорядні з погляду створення ще одного важливого образу — образу України. Він присутній вже і в першій частині роману. Маруся як символ народного поета і співця, полтавський козацький полк, сама Полтава — один із осередків вільнолюбного лицарського духу — все це також Україна. Але збагачується, стає масштабним її образ саме тоді, коли Чураївна виходить за межі "маленької батьківщини" — свого рідного міста. Мандрівка робить гострішим і проникливішим зір, а побачене дає простір почуттям і роздумам. Маруся зупиняється у подиві перед красою рідного краю: