По сивих водах небес плив місяць. Наче обгорнутий блискучою фольгою, він розливав по нічному небу хвилі м'якого проміння, і тихо слав холодне світло донизу, й під тим широким і байдужим усміхом усе набрало якихось легких і неначе нереальних обрисів. Полегшали будинки, здавалися не такими громіздкими; обличчя людей стали вродливіші й таємничіші; гілля дерев, опушене молоденьким листям, особливо переблискувало й пахло. Мовчазна і велична стояла Софія — у місячному промінні рівно, спокійно світились її бані.
Ішов по нічних, безлюдних вулицях... Місяць у небі побільшав і пояснішав, безмежні потоки блідого світла затопили місто. І місто стало тихе, замислене, вродливе якоюсь особливою весняною вродою. Ще ясніше й величніше світилися бані Софії, її споруда наче була символом єднання цього прекрасного світу, цієї весни з голубим єднанням ночі, з поодинокими мерехтливими зорями
Ліна Костенкодля мене авторитет. Тому що вона пережила багато чого бачила, моторошні картини з навколишнього воєнного дійства,але вже тоді, в одинадцятирічному віці, осмислювали їх не менш серйозно, ніж це робили дорослі. Взагалі, в Ліни Костенко нема жодного вірша-метелика, в якому не била б джерельцем думка. Відмітна риса таланту – високий рівень думання. Долання висоти, що стала нормою. Для таланту вона недосяжна. Досить юною Ліна Костенко вже зробила свій вибір. Вона знала, що коли виросте, буде поетом. Це мені і подобається в Ліні Костенко вона рішуче йде до мети.
Принципові вірші не могли не могли не мулятичі тодішній владі. Але чіпати Ліну Костенко влада поялася бо її вірші булиткам уже популярні. Це мені й подобається в Ліні Костенко що вона попри все була безстрашна.
Я люблю інколи почитати вірші Ліни Костенко де в кожному вірші нам хочуть донести якусь мету!