Доповніт текст. я побачив перші проліски у лісі. поряд пролетіла пташка, гоолосно щебеча, напевно вона теж рада приходу весни. пройшовши далі я побачив струмок, догори наповнений
У хмари народилась сніжинка .Вона була така ніжна, пухнаста, легка. Настав час, коли сніжинка підросла, і вона полетіла на землю. По дорозі вона зустріла метелицю. Сніжинка весело закрутилась, мов пушинка, повітря підхопило її. Сніжинка крутилися у повітрі над Землею у веселому таночку і літала... Метелиця ніжно підхопила сніжинку і спустила її до моєї долоні. В морозному повітрі вона виблискувала всіма барвами мов зірка і чарівно усміхалась. Сніжинка розповіла про те, що вона бачила подорожуючи на хмаринці, про діточок, які гралися в сніжки та каталися на санчатах, про ліси і поля вкриті білим килимом. Потроху вона зігрілась у мене в долонці та розтанула.
Спонукальне речення містить наказ, вимогу, заклик, побажання, пораду, прохання тощо.
У спонукальному реченні дієслово, як правило, стоїть у наказовому часто використовуються звертання, а також можуть вживатися спонукальні частки хай, нехай, бодай, годі, ну, давай тощо: О земле, велетнів роди! (П. Тичина): Хай, милі друзі, вам щастить у дружбі вірній, в праці мирній (М. Рильський).
Спонукальні речення бувають:
а) власне спонукальні, у яких міститься спонукання до дії; Берімось краще до роботи, змагаймось за нове життя (Леся Українка);
б) бажальні, у яких висловлюється якесь бажання: Хай краще я самотужки всі лямки тягтиму, аніж маю нарікання терпіти (О. Гончар).
Для спонукального речення характерна специфічна спонукальна інтонація — часом більш напружена, часом менш. У кі нці такого речення звичайно ставиться крапка.
