У житті кожної людина завжди є місце видатному вчинку. Всі ми є звичайними людьми, аж ніяк не героями, але, тим не менш, іноді ми можемо максимально наблизитися до людського ідеалу, зробивши щось таке, що дасть можливість пишатися собою ще протягом тривалого часу. Я не раз ставав свідком справжніх вчинків з боку знайомих мені людей. Іноді на такі вчинки зважуються і мої близькі друзі. Звичайно, далеко не завжди ці вчинки є по-справжньому геройськими, але якщо дивитися на них в контексті звичайного життя, вони виразно виділяються і стають дуже помітними.
Нещодавно мій друг розповів мені про те, що він нещодавно зробив. І я був вражений його дією, адже вона, як мені здається, є самим справжнім вчинком найвищого рівня. Одного разу мій друг повертався додому після важкого робочого дня. У нього дуже важка робота, на ній він надзвичайно сильно втомлюється, кожен день йому доводиться виконувати великий шматок роботи, при цьому він отримує зовсім не так багато, як повинен був. Тим не менш, він не обізлився на світ, залишившись звичайним нормальним хлопцем, який проживає своє життя в очікуванні кращих часів. Коли він повертався додому, по дорозі, неподалік від себе він побачив жінку. Вона виглядала дуже втомленою і виснаженою. Як виявилося, вона приїхала в гості до сина, заблукала, у неї сіла телефонна батарея. При цьому вона повинна була донести дві важкі сумки з гостинцями. Так, такі неприємності іноді трапляються з людьми. Мій друг не зміг просто пройти повз неї, він просто не зміг утриматися, совість би не пробачила йому. Він підійшов до жінки і запропонував їй свою до Вона довго відмовлялася, але бачачи, наскільки вона втомилася, він наполягав на тому, аби їй до Вони обійшли весь район, при цьому мій друг носив сумки цієї жінки, але все-таки вони відшукали той дім, де живе її син. Вона була дуже вдячна моєму другу, а я вирішив, що останнім часом його вчинок – це кращий вчинок, який я знаю. Звичайно, ніякого геройства в тому, щоб до донести до будинку сумки жінці немає, але все ж варто поглянути на це трохи по-іншому. Чи багато б інших людей змогли б запропонувати свою до в аналогічній ситуації? Я сильно в цьому сумніваюся. Я думаю, якщо б там не було мого друга, бідна жінки так і не змогла б упоратися з ситуацією.
Вчинки бувають різні, і іноді навіть в моєму оточенні є люди, які вчиняють по-справжньому сміливі вчинки, за які можна пишатися. Я пишаюся своїм другом та його вчинком. І нехай комусь здасться, що це була лише дрібниця або щось незначуще, я абсолютно переконаний, що насправді цей вчинок – видатний, і він характеризує мого друга з кращого боку.
Цього літа я знову на морському узбережжі. Ранок на безлюдді серед гомону хвиль — моя улюблена пора. Та сьогодні, бачу, я тут не сам. За кількасот метрів витягує свого човна на берег якийсь рибалка і кличе мене до Мабуть, багато риби впіймав. Підбігаю. Удвох ми швидко витягуємо і прив’язуємо човен. А що ж у ньому? Оце так риболовля! На дні сиділа справжня морська чайка, прив’язана за ногу, і дивилася на мене насмішкуватими злісними очима. Я ніжно погладив її шовковисте пір’ячко.
Чоловік застеріг від чайчиного гострого дзьоба і забіяцької кусливої вдачі. Казав, що через це її не люблять, називають злюкою, розбишакою. Але він зріднився з цією істотою, бо зобов’язаний їй своїм життям.
Того дня зненацька розгулявся вітрисько, на морі заштормило. Вода бушувала і під, і над човном р довкола став непроглядним. Рибалка спрямував човен туди, звідки чувся розпачливий крик птахи. Вона і вивела його тоді із самого, здавалося, пекла. А коли стихія на морі вгамувалася, зустрів її самотню, обшарпану, ледь живу серед морського баговиння. Чоловік оповідав, а я милувався білосніжною голівкою птаха, його гордо загнутим дзьобом, широкою спиною й могутніми крилами, на кінцях чорними, як сажа.
Объяснение:
Я дуже люблю малювати. У вільну хвилину сідаю за улюблену справу.
Нещодавно мама купила мені різнокольорові олівці, фарби та білий папір. Спочатку з простим олівцем у руці обмірковую майбутній малюнок. Згодом у справу вже підключаються кольорові олівці чи фарби. Усім подобаються мої малюнки.
Одного дня тато вирішив зробити настінну виставку моєї творчості. Усі підтримали його ідею. Вона стала прикладом для моєї подруги. Софія теж запропонувала удома наклеїти на стіні свої найкращі малюнки.
Рідні радіють моїм успіхам. На день народження брат подарував мені велику книгу з малювання. Вона стала моїм незамінним помічником. Вчить малювати тварин, рослини, людей. Розповідає багато цікавого про художнє мистецтво, яке так захопило мене.