Це питання водночас і дуже легке, і дуже важке. Нібито зрозуміло всім: учитися потрібно, щоб багато знати, вміти, одержати професію, стати ким хочеш, а потім добре працювати, багато заробляти, допомагати батькам, завести родину тощо.
Насправді все це не відповіді. Звичайно, якщо зовсім не вмієш читати, рахувати і писати, жити майже неможливо. Це теж усім зрозуміло. Але от як учитися? Скільки вчитися? Чому вчитися? Це питання непрості. І на кожне з них можна відповісти по-різному, написати чимало.
Я думаю, якщо сказати коротко, учитися потрібно для того, щоб стати необхідним багатьом. Адже з розумною, тобто з грамотною по-справжньому людиною, усі хочуть спілкуватися, дружити, проводити цікаво час. А я вважаю, що це щастя, коли поруч із тобою люди з різними характерами й звичками, різним життєвим досвідом і умінням.
І кому цікавий дурень, обмежений, темна, безглузда недолюдина? І навіщо такому дане єдине коротке життя? Не вчитися — це означає не жити.
Але звірі не підходили, і тільки Ведмідь, ледве-ледве переводячи дух, запитав: — А ти ж хто такий? — Приступіть ближче, я вам усе розповім, — лагідно і солодко говорив Лис. Звірі трохи наблизилися до нього, але зовсім близько не важилися. — Слухайте, любі мої, — говорив Лис Микита, — і тіштеся! Сьогодні рано Святий Миколай виліпив мене з небесної глини — придивіться, яка вона блакитна! І, ожививши мене своїм духом, мовив: «Звіре Остромисле! В звірячім царстві запанував нелад, несправедливий суд і неспокій. Ніхто там не певний свойого життя і свойого добра. Іди на землю і будь звірячим царем, заводь лад, суди по правді і не допускай нікому кривдити моїх звірів!» Почувши се, звірі аж у долоні сплеснули. — Ой Господи! Так се ти маєш бути наш добродій, наш цар? — Так, дітоньки, — поважно мовив Лис Микита. Нечувана радість запанувала в звірячім царстві. Зараз кинулися робити порядки. Орли та яструби наловили курей, вовки та ведмеді нарізали овець, телят і нанесли цілу купу перед нового царя. Сей узяв часточку собі, а решту по справедливості розділив між усіх голодних. Знов радість, знов оклики зачудування і подяки. От цар! От добродій! От премудрий І Соломон! Та за таким царем ми проживемо віки вічні, мов у Бога за дверми!
Обро і зло - це найбільш загальні поняття моралі, етики, що характеризують позитивні і негативні моральні цінності. «Найважливіше справа ближнього добро зробити, тому що тільки для цього посланий людина в життя». Добро-це любов. Де любов, там і Бог. Багато російські письменники в своїй творчості проповідували добро. До них також відноситься і наш земляк, Лев Миколайович Толстой. Він велике надбання Росії і гордість російського народу. Але також безумовно і те, що творчість його не просто належить усій світовій культурі, а й впливає на неї. Письменників створили твори подібного рівня і такої сили в літературі одиниці. Геній Толстого дозволив йому бути дзеркалом не тільки російського життя, народу але й людської душі взагалі - перед богом. Дитинство письменника пройшло в маєтку Ясна Поляна Крапівенського повіту Тульської губернії в суто світської за духом сім'ї, що надалі наклало істотний відбиток на його творчість. Толстой ще в ранньому дитинстві спілкувався з живими прикладами праведнічества, причому укоріненого саме у православній традиції. У їхньому будинку зупинялося багато юродивих, що відрізнялися смиренням і незлобивістю, ченців, черниць, деякі довго проживали в їхньому будинку. Вражала дитячу душу Толстого і глибока, щира і проста молитва «не юродивого, а дурника», помічника садівника Якима, який говорив з Богом, як з живим обличчям. До домашньої прислуги Толстих належала ще одна праведниця - економка Парасковія Ісаєва, що стала прототипам Наталії Савішне з повісті «Дитинство». І вплив подібних прикладів теж виявилися досить помітним згодом в життя Льва Миколайовича. Уже перша з відомих творінь письменника, повість «Дитинство», дає привід до уважного розгляду його позитивних героїв з цієї точки зору. У повісті «Дитинство» не просто досліджується життя християн, а співається справжній гімн їх чеснот. «О великий християнин Гриша! Твоя віра була така сильна, що ти відчував близькість Бога, твоя любов така велика, що слова самі собою лилися з уст твоїх - ти їх не перевіряв розумом. ... І яку високу хвалу ти приніс Його величі, коли, не знаходячи слів, в сльозах повалився на землю! .. » Молитва юродивого про благодійників і ворогів, про прощення власних гріхів, живе, непідробне спілкування з Богом відкривають головному герою «Дитинства» Николеньке Иртеньеву зовсім інший світ, світ духовний, а тому істотно впливають на його душу. Не менш цікаво намальований образ ще одного героя роману, Наталії Савішне. Перед нами проходить важка, сповнена позбавлення, страждань життя простий кріпак жінки: від босоногою, рум'яної «дівки Наташки» до старенької няні в очіпку і вічне фартуху. Жорстоко доля обійшлася з цією жінкою: пан своєю волею позбавив її можливості бути матір'ю і дружиною. Озлобилася вона на життя? Нарікає чи на долю, на пана, що позбавив її жіночого щастя? Шкодує себе? Ніде, ніколи, жодного разу! З істинно християнським терпінням, не скаржачись на долю, несе ця жінка свій хрест. У ній немає «саможаління», жалості до себе. «Все в будинку любили і поважали Наталю Савішне». Життя доброї економки представлена Толстим як самовіддане служіння безперервне панам, як постійний, а тому непомітний подвиг. Причому письменник дає зрозуміти, що її безмежна відданість своїм господарям випливає не з тупою несвідомо-безособової покірності, а з свідомого почуття християнського смирення, терпіння і любові, прояви яких відкрилися в останні дні її життя: «Наталя Савишна два місяці страждала від своєї хвороби і переносила страждання з християнським терпінням: не бурчала, не скаржилася, а тільки за своєю звичкою, поминала Бога. За годину перед смертю вона з тихою радістю сповідалася, причастилася і соборувати маслом.
Це питання водночас і дуже легке, і дуже важке. Нібито зрозуміло всім: учитися потрібно, щоб багато знати, вміти, одержати професію, стати ким хочеш, а потім добре працювати, багато заробляти, допомагати батькам, завести родину тощо.
Насправді все це не відповіді. Звичайно, якщо зовсім не вмієш читати, рахувати і писати, жити майже неможливо. Це теж усім зрозуміло. Але от як учитися? Скільки вчитися? Чому вчитися? Це питання непрості. І на кожне з них можна відповісти по-різному, написати чимало.
Я думаю, якщо сказати коротко, учитися потрібно для того, щоб стати необхідним багатьом. Адже з розумною, тобто з грамотною по-справжньому людиною, усі хочуть спілкуватися, дружити, проводити цікаво час. А я вважаю, що це щастя, коли поруч із тобою люди з різними характерами й звичками, різним життєвим досвідом і умінням.
І кому цікавий дурень, обмежений, темна, безглузда недолюдина? І навіщо такому дане єдине коротке життя? Не вчитися — це означає не жити.