Для того, щоб існували живі організми, потрібна наявність деяких умов. Таких як вода, світло, їжа, повітря. Все, що живе на земній планеті, пристосовується до умов, що існують на його території. Розглянемо на прикладі.
Наприклад, восени у деяких тварин, як лось, вовк, лисиця, відбувається накопичення жиру, щоб пережити зиму. У них стає густішим хутро. Дехто впадає в зимню сплячку, що уповільнює їх процеси життєдіяльності. До таких тварин відносяться ведмеді, ящірки, змії, їжаки.
У водному середовищі риби призвичаїлись до своїх умов перебування. Для цього у них є зябра та плавці.
У тварин, що живуть під землею, розвинуті свої якості, які допомагають їм існувати без світла. У крота лапи розташовані в різні сторони, як лопати, щоб ними було зручніше рити землю. Його гладеньке хутро захищає від брудної землі. Недолік зору заміняє добрий нюх.
Їжак має голки, щоб захищатись від хижих тварин. Зайці міняють свій колір на білий, щоб на снігу їх було малопомітно.
Птахи не мають сечового міхура, який би заважав їм літати. Деякі птахи кожного року здійснюють перельоти на великі відстані, щоб побувати у теплих краях.
На Північному і Південному полюсі живуть не так багато тварин, які змогли пристосуватись до тамтешніх умов. Там живуть пінгвіни, кити, білі ведмеді та тюлени. Їхнє зовнішнє покриття – пух, жир чи хутро, допомагає їм виживати у холодних умовах.
Ветроопыляемые растения имеют, как правило, ряд характерных особенностей: очень мелкие и многочисленные цветки, вырабатывают много пыльцы. Одно растение вырабатывать миллионы пыльцевых зерен. У многих ветроопыляемых растений (лещина, осина, ольха, шелковица) цветки появляются ещё до распускания листьев.
Пчёлы предпочитают собирать пыльцу с насекомоопыляемых растений. Но если в природе мало цветущих энтомофильных растений, а пчёлы нуждаются в пыльце, они собирают её и с ветроопыляемых растений.
Опыление цветковых растений осуществляется двумя основными — ветром и животными, чаще всего насекомыми. Как в том, так и в другом случае у растений вырабатываются специфические при . Для насекомоопыляемых растений характерны крупные, ярко окрашенные одиночные цветки, а также соцветия, состоящие из ярких цветков различной формы. Как правило, они имеют сильный запах. В них развиты особые железы — нектарники, вырабатывающие сладкий жидкий секрет — нектар. Цветки насекомоопыляемых растений богаты пыльцой. Пыльцевые зёрна, как правило крупные и клейкие, а их оболочка нередко имеет разнообразные выросты. У ветроопыляемых растений околоцветник частично или полностью редуцируется, а их мелкие и невзрачные цветки, как правило, собраны в соцветия. пыльцы у ветроопыляемых растений, по сравнению с насекомоопыляемыми, образуется значительно больше. Однако пыльцевые зёрна у них мелкие и сухие, хорошо переносимые ветром. Они образуются в крупных пыльниках, очень часто свисающих на длинных тычиночных нитях. Рыльце пестика у многих из них раздвоено и усажено многочисленными волосками и щетинками, что позволяет улавливать из воздуха значительно больше пыльцы. Очень многие ветроопыляемые растения цветут ранней весной ещё до распускания листьев. Цветущие летом ветроопыляемые злаки распускаются строго по часам, экономя тем самым пыльцу. Повышению вероятности опыления и то, что все ветроопыляемые растения произрастают тесными группами или большими скоплениями.
Объяснение: