Тамыр (лат. radix) — Тұқымды және жоғары сатыдағы споралы өсімдіктердің (мүктен басқасы) топыраққа бекіп, одан су, қоректік зат сіңірген, оларды бірқатар бастапқы өзгеріске түсіретін, зат алмасуда пайда болған кейбір заттарды бөліп шығаратын негізгі вегетативті орган.
Кейбір өсімдіктерде Тамырда қоректік зат жиналады, атпа тамырлы өсімдіктер Тамырымен вегетативті көбейеді. Гүлді өсімдіктердің Тамыры тұқымның қрығынан басталады және бұны алғашқы тамыр деп атайды. Тамыр бой конусындағы өсу нүктесі жасушалары бөлінуі нәтижесінде ұшынан өседі.
Молекулярні основи спадковості. Введення в молекулярну біологію.
Практичне значення молекулярної біології. Сучасні найважливіші досягнення
біотехнології, перспективи її використання в клінічній медицині. Поняття про
молекулярну медицину і нанобіотехнологію.
Предмет молекулярної біології.
Молекулярна біологія в сучасному розумінні пояснює феномен життя на
молекулярно-генетичному рівні.
В центрі уваги молекулярних біологів постали:
1) нуклеїнові кислоти, серед яких найбільше значення має ДНК, в якій знаходяться
функціонально-активні ділянки – гени;
2) білки, активність яких забезпечує життя на молекулярному рівні. Згідно одному з
визначень молекулярної біології, ця дисципліна характеризує структуру, функції і
взаємозв’язок між цими типами макромолекул.
Про предмет вивчення молекулярної біології є суперечливі думки. Ф.Крік з гумором
говорив, що почав застосовувати даний термін, коли йому набридло пояснювати, хто він за
професією, вивчаючи питання кристалографії, біохімії, біофізики і генетики. Термін вперше
був використаний У.Астбері в 1946 р. Під цим поняттям нині пропонують об'єднати розділи
біохімії, біофізики і генетики, які присвячені вивченню молекулярних механізмів,
найважливіших загально-біологічних явищ на межі вивчення з іншими науками
(мікробіологія, біофізика і генетика), що привели до створення єдиної синтетичної галузі
знань.
За своїми завданнями молекулярна біологія наближена до біохімії, відрізняючись від
останньої лише методами, об'єктами і результатами дослідження. У зв'язку з цим в
науковому світі ставлять різні акценти при висвітленні проблем в залежності від базового
напрямку науки, до якого належить дослідник і предмет вивчення. З відкриттям ролі ДНК в
спадковості настала ера молекулярної біології (О.C.Спірін, 1997).
Основні етапи розвитку молекулярної біології і молекулярної генетики, їх
взаємозв'язок з класичною генетикою.
Історія молекулярної біології починається з 1930-х років при об'єднанні окремих
біологічних дисциплін: біохімії, генетики, мікробіології і вірусології тощо. Назву цієї науки
найчастіше пов'язують з ім'ям У.Астбері, який в 1939 р. назвав себе «молекулярним
біологом». Через два роки він отримав першу рентгенограму ДНК, і тим самим поклав
початок вивченню тонкої структури «найголовнішої молекули», яка вперше була виявлена
Ф.Мішером у 1869 р. Перша офіційна згадка про молекулярну біологію належить У.Уївері,
який керував відділом природничих наук Рокфеллерівського фонду і інтегрував зусилля
біологів, хіміків і фізиків в області вивчення об'єктів живої природи як виникнення нового
напрямку сучасної біології.
Після того, як у 1910-х роках закони Менделя отримали широке визнання в наукових
колах, а в 1920-х роках розвиток атомної теорії призвів до розробки принципів квантової
механіки, здавалося, що наука впритул підійшла до відкриття молекулярного фундаменту
феномену життя. У.Уївер від імені Фонду Рокфеллера підтримував і фінансував дослідження
на межі біології, хімії і фізики. І навіть такі видатні науковці, як Нільс Бор і Ервін Шредінгер,
намагалися підвести під біологію теоретичну базу так, як вони це робили в теоретичній
фізиці.
Проте у 1930-х - 1940-х роках було не зрозуміло, які саме дослідження призведуть до
поставленої мети, і яким буде її кінцевий результат. Зокрема проводилися дослідження в
колоїдній хімії, біофізиці, радіобіології і кристалографії.
Розробка тонких фізичних і хімічних методів аналізу структури і функцій молекул,
властивих всім живим системам і перш за все клітинам як елементарним і універсальним
Биосфера представлялась Вернадскому единством на первый взгляд диаметрально противоположных веществ – живого и «неживого», т.е. косного. Живое вещество составляют живые организмы, населяющие Землю на всех её уровнях. А косное вещество – это то, в образовании которого живые организмы участия не принимают. Сюда относятся многие полезные ископаемые неорганического происхождения, например, драгоценные камни и металлы, залежи железа и руды, горные породы, образованные продуктами выбросов действовавших и извергающихся сейчас вулканов. В основе своей такое косное вещество биосферы имеет кремниевые соединения, и к ним относятся пемза, гранит и другие. Из вулканического пепла образовался туф – тоже горная порода.
Вода, как мы знаем, является источником жизни. Однако такое определение, согласно Вернадскому, можно отнести к естественным водным источникам – океанам, морям, рекам, озёрам. А вот талая вода или дождевая – важное косное вещество.
Помимо живого и косного вещества в составе биосферы выделяется и биокосное – своего рода продукт воздействия живых организмов на неживую природу. Это верхние слои почв, состав и свойства которых изменяются в результате жизнедеятельности людей и животных, воздушный и водный бассейны планеты, постоянно загрязняемые человеком.