Улуу Ата Мекендик согуш менин үй-бүлөмдүн тарыхында. Улуу Ата Мекендик Согуш ошол катаал мезгилде ар бир үй бүлөгө жабыркаган. Көпчүлүк фронтко кетип, артка кайтышкан жок. Бирок артта болсо дагы, адамдар мекендин жыргалчылыгы үчүн жан аябас эмгектеништи. Мына менин чоң атам. Анын аты Казим болчу. Согуш баштаганда, ал 14 жашта болчу. Аны майданга алып кетишкен жок. Бирок ал чоңдорго окшоп иштеген. Прежевальск шаарында жана азыркы Каракол шаарында бут кийим фабрикасы бар болчу. Ал жерде алар фронтавиктерге кайыш бут кийим тигишкен. Чоң аталарым менен бирге чоң атам өтүк тигип, аларды талаага, түшүм жыйноого жиберген. Алардын иши аябай оор болгон. Согуштан кийин 1941-1945-жылдардагы согуш мезгилиндеги эрдиги үчүн ардак медалы менен сыйланган.
Вот перевод текста
Алып Ер Тоңға” - түркі халықтарының арғы ата-тегі саналатын сақтар тарихынан сыр шертетін қаһармандық жыр. Біздің заманымызға “Алып ер тоңға” дастанының жалпы сюжеттік желісі мен жекелеген үзінділері ғана жеткен.
Дастанның басты қаһарманы Алып Ер Тоңға - аты аңызға айналған тарихи тұлға. Ол - біздің заманымыздан бұрынғы VII ғасырда өмір сүрген Тұран елінің әміршісі. көреген көсемі, сақтар әскерінің қолбасшысы, ержүрек батыры, "Алып" - сақтармен ғұндар заманынан бері ел қорғаған батырлардың қолбасшы ерлердің атына қосылып айтылып келе жатқан мәртебелі есім.
Історія людства рясніє війнами. Чи був хоч один день, коли ніде на планеті не точилася війна?
Війни міждержавні і громадянські, локальні і світові, справедливі і загарбницькі. Ще за печерних часів люди воювали за їжу, за зручнішу печеру, за жінку. Пізніше — за іншу здобич, за дорогоцінне каміння, перли і золото, за невільників. Потім загарбували території заради корисних копалин, світового панування...
Різні часи, різні масштаби, різна зброя (від кам'яної сокири до міжконтинентальної ракети) — та лишалася сутність. Адже так чи інакше, війна — це лихо, незалежно від того, визвольна вона чи загарбницька, бо страждають прості люди, плачуть матері і вдови, зростають сиротами діти.
Плаче Ярославна "в Путивлі на валу, на брамі", бо її ладо, князь Ігор повів дружину "на землю половецьку за землю Руську".
Залишається вдовою Горпина Чурай, напівсиротою — її донька Маруся.
Багато горя несли війни. І хоч Україна загарбницьких воїн ніколи не вела, її народ був змушений оборонятися, не легше було тим, хто втрачав найближчих і найдорожчих. Згадайте розділ поеми І. Драча "Ніж у сонці" про божевільну матір, від горя якої навіть Врубелів "Демон" жахнувся. В хаті у неї сиділи собака, кіт і півень, яким вона підносила чарки, називаючи їх іменами синів.
Найбільшим лихом ХХ століття була для України, як і для багатьох інших країн світу Друга світова війна. Активну участь в ній взяли й письменники, воювали вони і словом, і зі зброєю в руках