Семен Степанович Гулак-Артемовський (1813-1873) — український композитор, співак, драматичний артист, драматург, баритон (бас-баритон), племінник письменника П. П. Гулака-Артемовського. Є автором однієї з перших опер на україномовне лібрето опери “Запорожець за Дунаєм”.
Долю Семена Гулака-Артемовського вирішив його прекрасний голос. У 1838 році, коли Гулак-Артемовський навчався у київській бурсі, на його талант звернув увагу Михайло Глинка, який шукав виконавця для партії Руслана у щойно написаній опері і взяв його з собою до Петербурга. Тут Михайло Глинка спочатку сам дає йому уроки співу, а 1839 року організовує на його користь декілька концертів, а на зібрані кошти відправляє вчитися за кордон. Побувавши в Парижі, Гулак-Артемовський виїхав до Італії, де після двох років навчання дебютував у флорентійській опері (1841).
У 1842 Гулак-Артемовський повертається до Петербурга, де протягом 22 років, до 1864 року є солістом російської імператорської опери в Петербурзі, а в 1864 – 1865 — Великого театру у Москві. Широку популярність Гулаку-Артемовському, як композиторові, принесла опера «Запорожець за Дунаєм», датована 1862 роком, яка стала українською музичною класикою. Царська цензура забороняла її постановку на сцені протягом 20 років. Вперше її поставлено Марком Кропивницьким у 1884 році в трупі Михайла Старицького.
Окреме місце у творчій спадщині Гулака-Артемовського посідають українські пісні, зокрема «Стоїть явір над водою» (присвячена Тарасу Шевченкові, з яким автор товаришував з 1838 року), «Спать мені не хочеться», «Ой на горі та й женці жнуть» — Рапсодія.
Захоплювався народною медициною, статистикою, уклав «Статистично-географічні таблиці міст Російської імперії» (1854).
Помер 17 квітня 1873 року в Москві, похований на Ваганьківському кладовищі.
Ведь дружба и любовь – очень похожие понятия, родственные. Дружбе тоже присущи ответственность, верность, терпение. Уметь дружить – большое искусство. Любому понятно, что дружба с первого знакомства невозможна. Вот я увидел человека, он показался мне симпатичным, надежным. И я сразу решил, что он будет моим другом на всю жизнь? Нет, должно пройти немало времени, прежде чем мы поймем, что с этим человеком хотим дружить, что на него можно положиться. «Друг в беде не бросит, лишнего не спросит», – поется в одной детской песенке. «Друг познается в беде», – говорит пословица. Значит, дружба должна пройти определенные испытания, проверку на прочность. С другом нужно пережить и тяжелые, и приятные моменты жизни, чтобы было понятно, как он переживает наше горе и нашу радость. Ведь друг должен не только в беде, но и уметь радоваться вместе с нами в нашем счастье, а не завидовать нам. И нужен срок, чтобы между двумя душами укрепилось родство, которое называется дружбой. А с первого взгляда возможна лишь симпатия, взаимное расположение. Недаром есть друзья и есть приятели, то есть те люди, общение с которыми нам приятно. Но это еще не дружба.
