Головна
Зміст
Мапа сайту
Головна ⇒ Твори з української літератури ⇒ Порівняння образів Воланда й Мефистофеля
Порівняння образів Воланда й Мефистофеля
Дивовижна трансформація! Іграшка демонів нижчого рангу перетворилася в головний інструмент владики всіх демонів… Символічна зміна функцій і значень речей – постійний прийом Булгакова в “Майстру”. Примус, побутовий прилад, що ревів у кожній московській кухні 30-х років, стає іграшкою Бегемота, демона, кота – а кішка є символ будинку. Скромний домашній роботяга обертається іграшкою – але демонічної, і от з нього виривається караюче й пекельне полум’я, що очищає. “Helft! Feuer!
Helft! Die Holle brennt!” – “пекло палаючий!”, як
кричить у кабачку проникливий Зибель…
Разюче, що майже будь-яка символічна підміна речі так чи інакше, по довгому або короткому ланцюзі асоціацій, приводить до “Фауста”. Разюча шпага Мефистофеля, що взяли на себе роль вуличного вбивці, у руках Воланда стає тростиною й мечем судді; у руках Азазелло – рожном
Всі речі-символи перетерплюють подвійну трансформацію; вони піднімаються й принижуються одночасно. Примус є символ “жахів життя в спільній квартирі”, і він же – символ пекла. Шпага принижується до рожна – і стає символічним мечем владики. Чаклунська тендітна куля, що означає в Гете, очевидно,
тлінність миру, принижується, стаючи чимсь начебто шкільного глобуса – але зате служить всевіданню самого сатани
“Освітлений з однієї сторони сонцем” – наступний фаустианский символ, також надзвичайно посилений. Воланд не може бачити прямого світла сонця, але відбите світло, особливо від місяця, – постійний супутник його самого і його підданих. А Мефистофель усього лише не виносить сильного світла; Фауст, що впав у залежність від диявола, воліє мати сонце за спиною. Булгаков застосував і фаустианский образ місяця, “остающейся увесь час у зеніті” (в “Фаустові” – у сцені на березі Егейського моря, у місцях, на яких влада Мефистофеля не поширюється).
Під час балу Воланд зупиняє час – і місяць не рухається. “Святкову північ приємно небагато й затримати”, – коментує владика. У символічній грі із сонцем, світлом, місяцем і тьмою освітлений “глобус”, малюсінька модель земної кулі, займає особливе місце. Пригадується Иоаннова максима: “И світло в тьмі світить, і тьма не осягнула його”. Воланд, сатана, ототожнює традиційно з тьмою, тут користується світлом для здійснення своєї влади
Отже, для всевладдя необхідне усезнання – із цього ми почали. Мефистофель від усезнання відмовляється коротко й рішуче: “Я не всеведущ, я лише спокушений”. Розсудимо – а до чого Мефистофелю, при його заняттях, всевідання? Він багато років возиться з єдиним “клієнтом”, Фаустом, а інші земні справи течуть без його участі. Функція його не глобальна, а вузька, виконавська – роздобути душу улюбленого божого раба.
Глобальних інтересів у нього бути й не може. Змушений услужать Фаустові, бути при ньому майстром розваг, він ледарює й сам не пропускає нагоди повеселитися. Але в системі понять “Фауста” таке легковажне поводження саме й позначає поводження васала – а не пана. Вустами Фауста великий поет затверджує, що не можна “в особі одному й царювати й насолоджуватися”, що “владар задовольнятися повинен владою
обисто лагодити суд. У феодальній же манері він с
Киевские князья — правители Киевской Руси и Киевского княжества. В период расцвета киевский престол считался наиболее престижным и его занимали, как правило, те князья из династии Рюриковичей, которые признавались остальными князьями как старшие в лествичной системе престолонаследия. В конце XII века эта традиция ослабла — наиболее влиятельные князья Руси не занимали киевский престол лично, а сажали на него своих ставленников. Также, во второй половине XII века в Киевской земле параллельно с аналогичными процессами в ряде других русских княжеств шёл процесс оформления титула «великий князь»[1], однако он был прерван монгольским нашествием и, в отличие от Северо-Восточной Руси, не сохранился.