В оповіданні Олександра Довженка розповідається про молодого розвідника Івана Кармалюка. Він був поранений, а лікар-хірург Микола Дудко намагався врятувати його, як і тисячі інших. Так, саме тисячі.
Автор з великою виразністю показує один із епізодів війни. На війні, як відомо, завжди багато поранених, але лише уявіть собі, що цей лікар кожної доби рятував сотні життів: "...хірург працював без перерви вже кілька днів". Ви собі можете уявити, щоб людина не лише трималась на ногах кілька днів без сну, а й працювала? Ось лікар бачить Івана, що з рішучістю погоджується на ампутацію руки. Його життя багато для нього важить. Але, на жаль, ампутація не до Дудко розуміє, що нічого вже не вдієш. Та раптом сталося несподіване: майже непритомний, у гарячці Іван прийшов сам до операційної вимагати перев'язку: "Жить хочу! Дайте мені перев'язку і все, що треба..." Оце так сила волі, волі до життя! Іван виграв битву за власне життя лише одним бажанням жити.
І коли лікаря питають, чи житиме Іван, то він каже: " Він житиме більше за нас з вами... він зробив для свого життя в багато разів більше, ніж ми оце тут робимо..."
Олександр Петрович Довженко — письменник, знав правду про другу світову війну, бо був на фронті. Він був палким патріотом України, але вмів обходитися без зайвої патетики. Правда дихає в кожному рядку його творів. Довженка непросто, а інколи навіть боляче читати. Друга світова війна була страшною подією, мабуть, найстрашнішою в двадцятому столітті, і не тільки для українців. Лише воля таких людей, як розвідник Іван Кармалюк, здатна була зломити тупу й жорстоку силу тієї війни.
В любом возрасте, мама для нас самый близкий друг и опора, самый ласковый и добрый человек. Она готова в любую минуту поддержать нас и успокоить. С самого детства, мы доверяем ей, как никому другому. Она любит нас больше всех на свете, даже когда мы вырастаем, для нее мы все остаемся детьми. С мамой мы чувствуем себя защищенными и любимыми. Хоть иногда она и бывает строгой, но в глубине души, она понимает, что когда-то была такой же. Мы многим обязаны своим мамам, но почему-то с возрастом отдаляемся от них. Цените и любите своих мам.