Образ Гамлета складний, сповнений суперечностей. Гамлет одержимий пошуками істини. Щоб дізнатися про причину смерті батька, він готовий на все: підмовляє акторів зіграти сцену, за якою він може простежити реакцію Клавдія, сміливо іде вночі на зустріч із привидом батька, а почувши з його уст, хто винуватець смерті короля, продовжує шукати істину. Задля цього він прикидається божевільним, щоб приспати пильність Клавдія. Своїм «божевіллям» він відштовхує любляче серце Офелії і помилково вбиває її батька. Події розвиваються дуже стрімко, але це аж ніяк не порушує психологічної цілісності портрета кожного шекспірівського персонажа. Гамлет проходить до кінця увесь шлях пошуків істини. Фінал трагічний, але справедливість восторжествувала, і підступний вбивця та зрадник покараний рукою Гамлета. За п’єсою Шекспіра, Гамлет любив Офелію, про що неодноразово їй говорив, робив подарунки. Але, розчарувавшись у матері, яка булла для нього зразком Жінки, він втрачає довіру й до Офелії, відштовхує її, ображає, прикриваючись маскою божевільного. У такий б він руйнує не лише своє почуття до Офелії, а й віру дівчини у любов. Однак подальші дії Полонія та Офелії переконують Гамлета, що він не помилився: кохана здатна зрадити його, вона занадто інфантильна і слабка, щоб зробити крок назустріч своєму сміливому героєві, вона назавжди залишиться у ворожому для нього таборі. Провина безвольної Офелії в тому, що вона ніколи не стане рішучою Джульєттою. І все ж, образ Офелії викликає у читача співчуття: вона втрачає кохання, а потім, не витримавши смерті батька, стає божевільною і, зрештою, помирає. Гамлету не вистачило чуйності? («Из жалости я должен быть жесток») Образ Гамлета викликає різні оцінки у літературознавстві.
Однако главному герою — Петру Гринёву — присуще черты характера, как честь, верность, благородство. За свой офицерский долг он готов умереть, не став предателем.
Швабрин же полная противоположность Петру. Он лживый, лицемерный, завистливый человек без чувства офицерского долга и совести, который готов предать всех: товарищей, государыню ради собственной жизни.
Гринёва от казни только то, что самозванец узнал слугу Петра — Савельича, когда тот просил смиловаться над дворянином, а затем и самого Петра, что однажды подарил ему заячий тулуп.
Таким образом, оба главных героя остались в живых, лишь Гринёва, как говорится, сам Бог миловал, и он сохранил свою честь, достоинство и чувство долга, а Швабрин их предательски растерял.
Всё время, пребывая на службе у Пугачёва, Швабрин опасается его, ведь он обычный слуга, в то время, как у Гринёва складываются с Пугачёвым довольно-таки неплохие отношения.
Оба парня полюбили Капитанскую дочку — Марию Миронову. Но по-разному добивались её руки и сердца. Гринёв всегда был с ней добр, честен, уважителен. Швабрин же поступал подло и нечестно, всячески стараясь их с Петром разлучить, убрав того с жизненного пути.
В образе Гринёва мы видим честного, доблестного защитника, для которого офицерский долг и благополучие близких превыше всего. А в образе Швабрина А. Пушкин демонстрирует нам лживого, ревнивого предателя, для которого присяга служить верно — пустые слова, не более.