Идеализм утверждает первичность в сфере бытия идеального духовного по отношению к материальному. Термин «идеализм» появился только в XVIII веке. Впервые его употребил Лейбниц, говоря о философии Платона[2].
Объяснение:
1)Материали́зм (от лат. materialis — вещественный) — философское мировоззрение, в соответствии с которым материя, как объективная реальность, является онтологически первичным началом (причиной, условием, ограничением) в сфере бытия, а идеальное (понятия, воля, сознание и тому подобное) — вторичным (результатом, следствием). Материализм утверждает существование в сфере бытия единственной «абсолютной» субстанции бытия — материи; все сущности образованы материей, а идеальные явления (в том числе сознание) — являются процессами взаимодействия материальных сущностей. Законы материального мира распространяются на весь мир, в том числе на общество и человека.Термин «материализм» был введён Готфридом Лейбницем: словом «материалисты» он характеризовал и Эпикура, которого считал своим предшественником, и часть противников своего синтеза материализма и идеализма[1]. Противоположным мировоззрением является идеализм, в основе которого лежит убеждение о первичности идеи по отношению к материи. Имматериализм отрицает существование материи.
У наш час доволі часто можна почути заклик до підняття національної самосвідомості, до виховання справжнього громадянина. Ці твердження є складовими таких понять, як духовність, духовні орієнтири, духовні цінності. Якщо країна виховуватиме духовну особистість, дбатиме про те, щоб змалечку діти отримували правильні духовні орієнтири, то вона отримує сильну, свідому молодь, яка буде чітко себе позиціонувати громадянином, який шанує свою країну, свою рідну місцевість, своїх батьків і традиції.
Духовні орієнтири можна формувати на кожному уроці в школі, на кожній виховній годині, та саме на уроках літератури є можливість якнайглибше вразити душу дитини, показати їй усю красу культури, слова, сформувати такі духовні риси характеру, як відвагу, честь, повагу, любов, мужність на прикладі літературних героїв.
Література в школі повинна формувати не просто освічену людину, яка має свої переконання, є патріотом, є людиною розумною. Література повинна формувати особистість, здатну жити в оновленому суспільстві за законами гуманізму. Виховний вплив у літературі ми можемо простежити лише тоді, коли літературний твір може бути осмислений читачем, коли почуття й переживання героя стануть переживанням учнів. Аналіз твору має сприяти опануванню учнем духовних орієнтирів творчості письменників – критеріїв моральної та естетичної оцінки подій, явищ і людських стосунків. На уроках літератури у вчителя є найбільше можливостей розглянути ті питання, які стосуються духовності та безпосередньо формування її у дитини. Більше того, учитель має можливість впливати на дитину непомітно, не нав’язуючи їй певний погляд, а формувати в школяра власний за до прикладів з літератури.
Отже, найбільш сприятливим для формування духовного світу учня є урок літератури. Адже він включає в себе можливість на прикладі життєпису автора та дій головного героя показати позитивні або ж негативні якості особистості, тим самим правильно сформувати духовні цінності. Варто пам’ятати, що в старшій школі формування духовних орієнтирів проходить інакше, ніж в основній. Сам процес усвідомлення цінностей відбувається лише у випадку повного розуміння духовності. Тому вчитель літератури повинен доторкнутися до душі та розуму старшокласників, підбирати твори для вивчення, наповнені духовними цінностями.