Летописи, хождения, поучения, жития, послания, сочинения ораторского жанра и т. д
сравнительная таблица жанров
Название |
Краткая характеристика |
Пример художественного произведения |
Житие |
Жизнеописание светских и духовных лиц, канонизированных христианской церковью |
"Житие Александра Невского" |
Хожение |
Жанр путешествия, в котором рассказывается о поездке к святым местам или описывается какое-либо путешествие |
"Хождение за три моря" Афанасия Никитина |
Поучение |
Жанр назидательного характера, содержащий дидактическое наставление |
"Поучение Владимира Мономаха" |
Воинская повесть |
Повествование о военном походе |
"Сказание о Мамаевом побоище" |
Летопись |
Историческое произведение, в котором повествование велось по годам |
"Повесть временных лет" |
Слово |
Художественное прозаическое произведение духовной литературы Древней Руси поучительного характера |
"Слово о Законе и Благодати" митрополита Илариона |
Объяснение:
Гумані́зм епо́хи Відро́дження, Ренеса́нсний гуманізм, також класи́чний гуманізм — європейський інтелектуальний рух, що є одним з визначальних компонентів Ренесансу як історичної й культурної епохи, основною ідеєю якого було поліпшення людської природи через вивчення античної літератури.
Виник у Флоренції в середині XIV століття, існував до середини XVI століття; з кінця XV століття поширився на Німеччину, Францію, Нідерланди, Англію, і меншою мірою на Австрію, Швейцарію, Іспанію, Португалію, Польщу, Моравію, Богемію, Угорщину, Хорватію та інші країни.
Зародження гуманізму пов'язують з іменем поета й мислителя Франческо Петрарки (1304–1374). Гуманізм був насамперед тницьким рухом, що надавав першочергового значення літературі. Гуманістична освіта, на думку гуманістів, мала сприяти всебічному розвиткові особистості: знання мали поєднуватися з чеснотами, правдивий зміст з довершеною мовною формою, тож центральну роль в гуманістичній освіті мали відігравати літературознавство й мовознавство.
Важливою ознакою гуманізму епохи Відродження було відчуття приналежності до справді нової епохи, потреба відмежуватися від минулих століть. Це минуле, яке у той час почали називати Середньовіччям, відкидалося представниками гуманізму, як меншовартісне у порівнянні з античною епохою, яку гуманісти сприймали за взірець і бажану норму для всіх сфер людської діяльності. Чи не найголовнішою метою гуманістів було відродження прямого культурного зв'язку з античністю. Звідси випливала вимога до орієнтації на автентичні античні джерела, що знайшла своє лаконічне визначення в латинському вислові ad fontes (тобто «до джерел»).
Зміст