Э фью минетс лейте зеир парентс тетьюнед нейм зе бойс вээ ту скаер ту сей анисинг эбаут зе эйсидент бат лейте зет дей зеир мазер
чекд зе кар. Хей! лук эт зе кар щи шутед зе бойс уорред нервоусли зеир мазер континьюд ай кэнт биев ит а (вон, не разобрал почерк, но если von - то вон) бампед инту май кар ласт тьюсдей бат нау ю кэнт (брен, снова не понял как написано, если Bren, то брен) си зе дент
если что-то не понятно - спрашивай в комент, а еще, если я не угадал те слова в которых неуверен, то напиши их через клавиатуру.
ЖИВО́ПИС – один з головних видів образотворчого мистецтва, що базується на відтворенні зорових образів через нанесення фарб на тверду основу; а також твори мистецтва, виконані в такий б. Властивість перетворювати поверхню на подібність багатоманіт. просторів, різноманітні виражал. засоби та широкі образні можливості забезпечили Ж. провідне місце в історії худож. культури. Ж. виник в епоху пізнього палеоліту (40 тис. р. до н. е.) як наскел. розпис; всебіч. розвитку набув у 16–17 ст., коли встановився розподіл мист-ва на жанри й набула поширення техніка олій. малярства. Упродовж свого існування Ж. зазнавав еволюцій, що змінювали його змістовно-естет. виміри, зокрема з появою на межі 19–20 ст. абстракт., нефігуратив. мист-ва, нових ідей та концепцій зображальності у 20 – на поч. 21 ст. За призначенням і місцем розташування виділяють монум. (стінопис в арх-рі) та станк. (як правило, експонується в інтер’єрі) Ж. Станк. Ж. – живописні твори, що мають самост. значення і сприймаються незалежно від оточуючого середовища. Його гол. формою є картина – ціліс., завершений худож. твір, що послідовно втілює автор. задум, створює самодостат. ілюзор. простір, розрахов. на цілеспрямовану увагу глядача. У станк. Ж. наявні великі можливості маляр. мист-ва розкривати різноманітність змісту при глибин. розробці форми.