ЧЕРЧЕНИЕ начертить аксонометрическую проекцию (в изометрии) усечённого конуса, образованного в результате сечения конуса плоскостью параллельной его основанию (горизонтальной плоскости). Диаметр основания 80 мм., высота 120мм.
Белогорская крепость представляла собой затерянную в степи деревушку, обнесённую прогнившим во многих местах тыном. Население в большинстве своём составляли солдаты инвалидной (инвалид— то есть вышедший из военного возраста, но оставшийся в рядах армии) команды, составлявшие гарнизон из ста тридцати человек, и казаки. Порядки в крепости были самые что ни есть домашние — всем заправляла Василиса Егоровна, жена капитана. В значительной мере это происходило из-за того, что и солдаты, и их командиры, кроме Швабрина, сами были крестьянами, жили на натуральном хозяйстве, а военной угрозы как таковой никогда не было. Мирная немудрёная жизнь диктовала свои правила существования. Мелкие волнения немногочисленных шаек башкир и киргизов были сравнительно неопасны, да и их не было уже много лет. Большинство солдат уже состарилось на службе в Белогор-ской, их командир с супругой жили там уже двадцать лет.
Иван Кузьмич был старый служака, глуповатый, но честный и добрый. Он вышел в офицеры из солдатских детей и в глубине души продолжал оставаться солдатом. Его дворянство (а офицером мог быть только дворянин) было лишено даже того минимального аристократизма, которым обладали родители Гринёва. Он иногда вспоминал про службу и пытался «учить» солдат, пытаясь объяснить им, где находится правая, а где левая нога, но жена его беспрестанно одёргивала и с точки зрения житейской была, как правило, совершенно права.
Василиса Егоровна была женщина неглупая, говорливая и любопытная, как и всякая бойкая деревенская женщина, вынужденная управляться с большим хозяйством, а своим хозяйством она считала всю крепость. Она обожала новости и всё, что вносило разнообразие в скучную жизнь, старалась держать всё в своих руках, что у неё с успехом получалось, так как она была женой коменданта. Конечно, кругозор у неё был минимален, и то, что отец Гринёва владел тремястами крепостными, произвело на неё глубокое впечатление, в то время как это было очень небольшое число крепостных душ во времена Екатерины.
Марья Ивановна, их дочь, была тихая молчальница, легко смущающаяся, но очень искренняя и душевная. Она была девушкой на выданье, но в такой глуши познакомиться с интересным человеком было совсем непросто. Маша обладала большой сердечной чуткостью и интуитивно могла почувствовать качества человека, поэтому она сторонилась Швабрина.
Алексей Иванович Швабрин поначалу производил впечатление остроумного и раскованного человека, знающего цену местным тайнам и добродушно над ними подтрунивавшим. После окажется, что впечатление это обманчиво, а Швабрин таит в душе глубокую уязвлённость.
Солдатская песня, вынесенная в эпиграф, с одной стороны, настраивает читателя на определённый бравый лад и сообщает, о чём должна идти речь в главе, с другой стороны, — является своеобразным юмором автора. В самом деле, деревянный забор вокруг деревни трудно назвать «фортецией». в песне поётся про пушку, и кажется, что как раз про пушку из повести, потому что она гам одна и была. Цитата из фонвизинского «Недоросля» ориентирует как раз на такое восприятие. Именно «старинными людьми» оказываются оторванные от мира обитатели Белогорской крепости.
Народився у сім'ї фермера Вільяма Бернза. Роберт та його брат Гілберт два роки ходили до школи. У 1765 році батько взяв у оренду ферму Маунт Оліфант, і Роберт з 10 років наймитував як дорослий працівник, недоїдав і перенапружував серце. Він читав, що потрапляло під руку, — від копійчаних брошур до Шекспіра і Джона Мільтона.
У 1777 році батько перебрався до ферми Лохли біля Тарболтона, й у Роберта почалося нове життя. У Тарболтоні знайшов собі компанію до душі і незабаром став верховодою.
На початку 1788 Бернз відкрив собі поезію Р. Ферґюсона і зрозумів, що шотландська мова зовсім не варварський і відмираючий діалект і може передати будь-який поетичний відтінок — від солоної сатири до ліричних захоплень. Він розвинув традиції Ферґюсона, особливо у жанрі афористичної епіграми. До 1785 року Бернз уже надбав популярність як автор яскравих дружніх послань, драматичних монологів і сатир.
Бернз з тріумфом повернувся до Мохліна 8 липня 1787. Півроку слави не запаморочили йому голову, проте змінили ставлення у його селі. В Арморі радо його прийняли, і він відновив відносини з Джин. Проте у нього народилася дочка від единбурзької служниці, тому він знову вирушив до Единбургу.
З кожним роком дедалі розгорялися пристрасті навколо Великої французької революції, яку Бернз прийняв охоче. Пішли розслідування щодо лояльності державних службовців. У грудні 1792 на Бернза накопичилося стільки доносів, що у Дамфріс, нове поселення Бернза, прибув Головний акцизний Вільям Корбет, щоб особисто проводити слідство. Старання Корбета і Грема скінчилося тим, що Бернза зобов'язали не базікати зайвого. Його мали намір просувати службовими щаблями, але у 1795 році він почав різко втрачати здоров'я: ревматизм прогресував, породжені цією хворобою набуті вади серця призвели до декомпенсації серцевої діяльності, через що Бернз помер 21 липня 1796 року. Його могила (мавзолей) — на кладовищі біля церкви св. Михайла. Тут же в 1834 р. була похована дружина поета Джин Армор. Через своїх 12 дітей Бернз мав на 2012 рік понад 600 нащадків.
Объяснение:
++++++++++++++++++++