1)Стандартиза́ция — деятельность по разработке, опубликованию и применению стандартов, по установлению норм, правил и характеристик в целях обеспечения безопасности продукции, работ и услуг для окружающей среды, жизни, здоровья и имущества, технической и информационной совместимости, взаимозаменяемости и качества продукции, работ и услуг в соответствии с уровнем развития науки, техники и технологии, единства измерений, экономии всех видов ресурсов, безопасности хозяйственных объектов с учётом риска возникновения природных и техногенных катастроф и других чрезвычайных ситуаций, обороно и мобилизационной готовности страны.
2)В настоящее время во всем мире заметно усилились требования, предъявляемые потребителем к качеству продукции. Изменилось само понятие качества. Одного соответствия продукции документированным требованиям уже явно недостаточно. Жизнь показывает, что надо работать не на документ, а на рынок — на потребителя. Именно поэтому качество начинает рассматриваться как соответствие продукции не столько установленным требованиям, сколько потребностям ее потребителей.
Объяснение:
Казка
В одному невеличкому містечку жив горобчик, у якого не було батьків. Це маленьке пташеня ніколи не знало ні матусиної ласки, ні батьківської доброти. Горобчик почувався самотнім у величезному світі та, як йому здавалося, зовсім нікому не потрібним. Він був дуже чемним, щирим і добрим – цілком не схожим на інших, проте з ним ніхто не хотів товаришувати. Тільки-но він підлітав до зграї горобців, які весело цвірінькали на деревах чи під солом'яною стріхою старенької хатинки, – його жорстоко проганяли: насміхалися, безбожно клювали своїми брудними дзьобами, гнали геть від себе.
Уявляю: як йому було тоді боляче відчувати себе самотнім і нікому не потрібним! Крихітна самотня душа гірко страждала, вона бажала чиєїсь уваги, якогось спілкування, справжньої дружби, яку важко було зустріти… Тоді він летів до світла, що своїм яскравим сяйвом тепло розливалося з квадратних вікон нових багатоповерхових будинків. Горобчик міг часами сидіти на підвіконні, приємно гати за однією людською родиною і лише мріяти: «Чому я не можу жити так як вони? Люди такі цікаві, веселі, лагідні і завжди разом!..»
Та час, на жаль, не стоїть на місці. Якось дуже швидко промайнуло тепле літо, і кудись непомітно спливала осіння краса. На зміну яскравому листопаду, який ще недавно весело кружляв у чарівному вальсі, приходили мокрі й холодні дні темно-сірого ненависного грудня. Птахи вже давно відлетіли в теплі заморські краї, а горобчик залишився сидіти біля тих вікон і продовжував гати за людьми, що дуже йому сподобалися, а особливо хлопчик, який здавався йому дуже щирим, добрим і веселим.
Настала зима, з неба повалив лапатий сніг, дні ставали все холоднішими і холоднішими. Бідному горобчику важко було знайти собі поживу і він, змерзлий та голодний, втративши свідомість упав прямо в сніг. Коли прийшов до тями то побачив, що хтось нахилився над ним. Він ледве розгледів обличчя, по якому впізнав того самого хлопчика. Сашко, так звали хлопчика, обережно підібрав зі снігу пташку й приніс додому. Там сіроманець відігрівся, поїв крихти хліба, попив водиці і тоді йому стало так хороше!.. Птах розправив своє пухкеньке пір'ячко, почистив його гарненько і хлопчик помітив, який гарний був горобчик. Сашкова родина вирішила залишити його у квартирі, де швидко і радісно для всіх збігали короткі зимові дні.
Незабаром зима ослабла й уступилася, а їй на зміну прийшла ніжна тепла весна. Перелітні птахи поверталися до своїх гнізд, а їх щиро зустрічало лагідне сонечко. Птиці радісно співали під вікнами, возвеличуючи людям хліборобську весну.
Раптом, вони побачили біля вікна того горобчика, який тепер не відчував себе приниженим, а, навпаки, почувався гарним і сміливим. Задумались птахи… і їм стало дуже соромно, що колись вони били його, скубали, зневажали, проганяли… А добрі люди забрали його до себе, подарувавши тепло і любов, на яку кожен в житті має право…
Покаялись птахи за свої погані вчинки, вибачились і почали товаришувати з нашим горобчиком, радо прийнявши його у свою дружну пташину родину.
Р.S. Відомо, що птахи — наші найменші друзі. Тож давайте допомагати їм у ці морозні зимові дні. Пам'ятайте, що птахам не настільки страшний холод, ніж — голод. А взимку, коли стоять міцні морози і дмуть сильні вітри, — їм дуже важко віднайти собі поживу. Я щоранку вибігаю на балкон, де дідусь допоміг прикріпити годівничку для пташок, куди я насипаю зерен пшениці, гречки, соняшникове насіння і крихти хліба, які залишаються на столі після вечері. А для синичок ми купуємо свіженьке сальце, яке підвішуємо на дротики — і так приємно гати за цими пташками. Вони стають такі сміливі і веселі, неначе сп'яніли від великого щастя. Адже все в природі хоче жити!