Ларина Латынина – одна из самых знаменитых русских фигур в истории олимпийских игр. На сегодняшний день она сохраняет позицию единственной гимнастки, которая выиграла на трех Олимпиадах подряд: в Мельбурне (1956), в Риме (1960) и в Токио (1964). Она − уникальная спортсменка, которая обладает 18-ю олимпийскими медалями, среди которых самые большое количество золотых – 9 штук. Спортивная карьера Ларисы началась в 1950 году. Будучи еще школьницей, Лариса выполнила первый разряд в составе сборной Украины, после чего отправилась на всесоюзное первенство в Казань. Благодаря последующим усиленным тренировкам Латынина в 9-м классе выполнила норматив мастера спорта. После окончания школы Ларисе прислали вызов на всесоюзный сбор в Братцево, где сборная команда СССР готовилась к Всемирному фестивалю молодежи и студентов в Бухаресте. Отборочные соревнования юная спортсменка достойно и после получила шерстяной костюм с белой «олимпийской» полоской на шее и буквами «СССР».
Свои первые золотые медали международного масштаба Лариса Латынина получила в Румынии. А 3 декабря 1956 года Лариса отправилась на Олимпиаду в команде с П. Астаховой, Л. Калининой, Т. Маниной, С. Муратовой, Л. Егоровой. Стоит отметить, что все участницы состава дебютировали на Олимпиаде. И там, в Мельбурне, Лариса стала абсолютной олимпийской чемпионкой. А уже в 1964 году Лариса Латынина вошла в историю, как обладательница 18-ти олимпийских наград.
Найвидатніший поет епохи Октавіана Августа — Публій Вергілій Марон — народися 15 жовтня 70 року до н, е. у селищі Анди неподалік Мантуї. Майбутній засновник «золотої латини». За походженням був вельми незнатного: його батько (за одною версією) був гончарем, чи (за другою версією) поденним робітником у державного чиновника Магія, з дочкою якого він згодом одружиться. Завдяки наполегливій праці батька та фінансовій підтримці тестя сім’я Вергілія досягла певних статків, що дозволило не тільки дати синові добру освіту, але й залишити йому у спадок невеличкий маєток поблизу Мантуї. Освіту Вергілій здобував у риторичних школах Кремона, Медіолана й Рима. Не маючи ораторських здібностей, він лише один раз виступив у суді, а потім повернувся до батьківського маєтку, де займався сільським господарством і літературною працею. Перші вірші молодого поета привернули увагу впливового на той час державного діяча, оратора та історика Асінія Полліона, який між іншим, цікавився і літературою. Саме він допоміг Вергілію повернути свій маєток, який було конфісковано в ході кампанії надання земельних наділів колишнім воїнам, звільненим у запас. Для цього Асінію Полліону довелося особисто звернутися до Октавіана Августа. У період з 50 до 41 років були видані «Еклоги», більш відомі під назвою «Буколіки». Збірка, що складалася з 10 віршів-еклог, представляла собою адаптацію буколічного жанру грецького поета Феокріта у римській поезії. Вергілієвські пастухи далекі від дійсності, їхній побут у мальовничо змальованій Аркадії позбавлений прозаїчних подробиць, притаманних життю реальних пастухів. У Вергілія вони освічені, володіють витонченим стилем і пісенним даром, ведуть нескінченні літературні дискусії і змагаються між собою у поетичній майстерності. Найчастіше еклоги являють собою діалог двох пастухів. Темою пісень у більшості віршів є любовні страждання героїв. Важливе місце у пастушачих піснях посідає герой пасторального фольклору Дафніс, який трагічно загинув через прагнення противитися любовному почуттю. Отже, можна говорити проте, що «Буколіки» утверджують владу кохання, що охоплює увесь світ.
Объяснение:
Конспект