КОЛОНІЗАЦІЯ ПІВДЕННОЇ УКРАЇНИ. Після російсько-турецької війни 1768–1774, ліквідації Запорозької Січі (1775) і Кримського ханату (1783), російсько-турецької війни 1787–1791 та російсько-турецької війни 1806–1812 усі пд. укр. землі увійшли до складу Російської імперії. Відтоді почалося їх швидке заселення. Ці процеси відбувалися як у рамках відповідної програми рос. уряду, так і стихійно. Звичайно, освоєння цих тер. мало місце і раніше, однак воно не було настільки масштабним. Зокрема, на запороз. землях засновувались госп. хутори – зимівники і слободи козац. старшини і козаків, тут широко практикувалося використання вільнонайманої праці селян-утікачів та запороз. сіроми. Відсутність кріпацтва, можливість легалізувати своє становище і наявність вільних земель стимулювали переселення сюди селян-утікачів з Лівобережної України, Правобережної України та ін. сусідніх тер.
Кого вважають доброю людиною? Того, хто поступається місцем у транспорті старшим, того, хто допомагає нести бабусі тяжку сумку, того, хто допоміг другові у скрутному становищі? Взагалі-то так. Але доброта, як на мене, не однозначне поняття.
З дитинства нас намагаються виховувати в атмосфері доброти та любові, вчать відповідати добром на добро. Але ж нам не завжди так відповідають. Навіть турецька приказка повчає: “Бережися того, кому ти зробив добро”.
Мені пригадуються рядки з книги відомого хірурга М. Амосова “Думки і серце”: “Коли людина робить добру справу, вона прагне за неї нагороди. Вона навіть не усвідомлює цього, але прагне. Не грошей, не подарунків, а простого вираження якихось відповідних почуттів. Але хворі не балують нас цим. Зробив лікар операцію, усе добре, а коли хворий виписується, навіть не скаже, попрощатися не зайде”.
