Navoiyning „Farhod va Shirin“ dostoni u yaratgan „Xamsa“ning 2dostoni boʻlib, unda Farhod oddiy tosh yoʻnar oshiq emas, balki xoqonning oʻgʻli, aniqrogʻi, Xoʻtan mamlakati podshosining qarilikda koʻrgan yakkayu yagona farzandi boʻlib, yoshligidan fanning barcha sohalariga qiziqqan, harbiy bilimlarni, ayniqsa, toshyoʻnarlik, kasbini egallashga uringan. U Shirinni otasi xazinasidagi sehrli oynada koʻrib, darhol sevib qoladi. Unga erishish uchun turli mashaqqatlarni boshidan kechiradi. U Arman elida Shirin uchun qazilayotgan ariqni bitkazish ishlarida oʻzining nimalarga qodir ekanini koʻrsatadi. Ammo bosqinchi Eron hukmdori Xusrav bilan kurashda xiyla bilan qoʻlga olinib, qahramonlarcha xalok boʻladi. Uning sevgilisi Shirin esa uning jasadi ustida jon beradi.
Объяснение:
Народився 15 (27) липня 1853 в Житомирі. Батько письменника був суворим повітовим суддею і асесором. Мати була родом з Польщі, чому письменник з дитинства досконало знав польську мову. Початкову освіту Короленко отримав в Житомирській гімназії, потім сім’я переїхала в Рівне, де він вступив до місцевого училища. Після смерті батька Короленко вступив до Технологічного інституту в Петербурзі, який не зміг завершити через матеріальні труднощі. У 1874 році він перевівся в землевласницьку академію в Москві, де навчався на основі стипендії. У зв’язку з тим, що письменник в юності брав участь в народницьких рухах, він був виключений і висланий в Кронштадт. У 1877 році він повернувся до Петербурга і вступив до Гірничого інституту. Приблизно в цей же час почалася його літературна кар’єра. Перша новела В. Г. Короленка, «Епізоди з життя “шукача”» з’явилася в 1879 році. Навесні того ж року, за підозрою в революційній діяльності, його знову виключили з навчального закладу і вислали в Глазов. А коли в 1881 році він відмовився від присяги Олександру III, був висланий на кілька років до Сибіру. Найбільш плідними для письменника стали 1885-1895 роки. Справжнім тріумфом Короленко став вихід його кращих творів – «Сон Макара» (1885), «В поганому товаристві» (1885) і «Сліпий музикант» (1886). У 1890-і роки Короленко багато подорожує. Він відвідує Крим, Кавказ. У 1893 році письменник був присутній на Всесвітній виставці в Чикаго (США). Результатом цієї поїздки стала розповідь «Без язика» (1895). Короленко отримує визнання не тільки в Росії, але і за кордоном. Його твори виходять на іноземних мовах. До 1900 року письменник жив у Петербурзі, де написав кілька новел. Потім він оселився в Полтаві, де і прожив до кінця своїх днів. В останні роки він працював над автобіографією під назвою «Історія мого сучасника». В. Г. Короленко помер 25 грудня 1921 року, так і не завершивши четвертий том цього твору.
