В начале июня 1900 года началась осада Посольского квартала в Пекине ихэтуанями. Отряд под командованием вице-адмирала Сеймура попытался пробиться на осаждённым, но был блокирован объединившейся с ихэтуанями армией Дун Фусяна, и ему пришлось пробиваться обратно. Подготовку к наступлению на Пекин оказалось возможным начать лишь после взятия Тяньцзиня 14 июля 1900 года, где после этого началась концентрация войск Альянса восьми держав.
После этого столица Китая начала готовиться к обороне. В начале июля была проведена чистка в рядах ихэтуаней, наиболее подготовленных бойцов предполагалось зачислить в армию Дун Фусяна, а остальных распустить. 14 июля правительство Цинской империи приняло «Устав ихэтуаней», предписав ополченцам действовать совместно с войсками и «доблестно уничтожать врага». 13 июля в Пекин прибыли войска из юго-восточного Китая во главе с Ли Бинхэном, в тот же день Юань Шикаю императорским приказом было предписано отправить все боеприпасы в столицу. 22 июля Ли Бинхэну было приказано выехать на фронт и совместно с Сун Цином организовать оборону.
Внутри Альянса восьми держав имелись серьёзные разногласия по вопросу общей стратегии действий: если Великобритания выступала за военное решение проблемы и штурм Пекина, то Россия предпочитала решать все вопросы путём переговоров с руководством Китая. После того, как к концу июля под Тяньцзинем сконцентрировался крупный международный контингент войск, русское командование не посчитало возможным саботировать захват Пекина, и приняло самое активное участие в подготовке экспедиции. 27 июля руководство наступлением на Пекин было возложено на германского фельдмаршала Вальдерзее, но в Чжили об этом узнали уже после захвата Пекина, сам Вальдерзее прибыл в Дагу только 12 сентября. Фактически походом на Пекин руководил русский генерал-лейтенант Линевич, который был наиболее авторитетным военачальником из числа находившихся в районе боевых действий.
Наступление союзных войск на Пекин началось 2 августа 1900 года. После боёв при Бэйцане и при Янцуне 11 августа союзные войска достигли Тунчжоу, где остановились, готовясь к решающему штурму китайской столицы. Руководство Китая ввело в Пекине военное положение. Остатки войск Сун Цина и Ма Юйкуня были объединены с войсками Дун Фусяна. Издавались указы, предписывавшие «вдохновить солдат и офицеров на смелые подвиги» и немедленно прекратить отступление. В то же время китайское руководство предлагало начать переговоры о прекращении военных действий. Однако китайское правительство не сумело ни начать переговоры, ни организовать оборону.
Под руководством Линевича 13 августа состоялось совещание командиров иностранных отрядов, на котором был разработан план штурма Пекина. Казачьи разъезды провели разведку в направлении будущего удара.
Штурм Пекина
Тоді князь говорить:
— Ну, Ілля Муромець, накажи ти йому!
От Ілля Муромець і каже:
— Ви станьте тут,— до князя і княгині (накрив їх буркою),— я вас прикрию, щоб у вас перепонки у вухах не полопались, коли він буде свистіти.
А Солов'ю-розбійнику наказав:
— Ану, слухай, Соловей-розбійник, що я тобі наказую, засвисти іще раз по-солов'їному!
Так він як засвистів — листя посипалось з дерев і ті богатирі, котрі були у князя Володимира, попадали і рачки тікали. А він іще як заревів по-звіриному, так ті рачки розбіглися, хто куди попав, князя й княгиню Ілля держав під буркою, щоб не попадали і щоб перепонки не полопались.
— Такі ви знатні, га? — каже Ілля Муромець до богатирів.— Тікаєте? А як же я од нього не тікав?
Тоді вивів Солов'я-розбійника у поле і одрубав йому голову.
Потім остався жить у князя Володимира. От одного разу знов богатирі з'їхалися до князя. Гуляли там, бенкетували і щось там не помирилися, посварилися з Іллею Муромцем. Підмовили князя, і князь узяв та й посадив Іллю Муромця в тюрму. Посадив у тюрьму і ту тюрьму обгорнув землею, валом таким. І не посилав три роки Іллі Муромцю їсти, думав, що Ілля вже там загинув.
А дочка князя Володимира, щоб батько не знав, таємно носила Іллі їсти. І він собі так сидить, їсть, п'є, а князь думає, що він уже давно помер.
Пройшло три роки. Коли це один татарський цар, богатир на ймення цар Калін, присилає до князя гінцем листа, пише: «Я татарський цар Калін. Мало мені моїх татар, хочу забрать і твою Київщину. І коли ти мені добровільно не оддаси своє царство, то я прийду з військами, завоюю тебе, і ти будеш зі своєю жінкою у мене на кухні воду носить».
Почитав князь Володимир того листа, перелякався. Зразу почав радитись з жінкою:
— Що нам робить, що нам робить? Привезли й дочку:
— Що нам робить? Дочка каже:
— Ану, пошліть, часом живий Ілля Муромець там?
— Що ти,— каже князь,— здуріла, чи що? Три роки він голодний там сидить, він давно помер, його кістки там розсипались, мабуть.
— Та ні, ні, ану, пошліть!
Він знов кричить на неї, а далі:
— Та, може, і справді він живий.
Батько бачить, що дочка пристає, та й каже:
— Ану, пошлю, підіть подивіться!
Пішли, розкопали... Зайшли. А Ілля Муромець сидить, пісеньки наспівує.
Повернулись вони до князя і говорять:
— Ілля Муромець живий, наче з ним нічого і не бувало.
— Правда?
— Правда.
— Ану гайда! — князь бігом до нього. Прийшов, одімкнув усі двері, випустив Іллю Муромця і почав просити:
— Іллюшко,— каже,— Іллюшко, прости за те, що я на тебе прогнівався і посадив тебе в тюрму! Виручай тепер нас із біди!
— Ні-і! — каже Ілля Муромець.— Іди ти собі! Ти хотів заморити мене голодом, щоб я вмер, а тепер хочеш, щоб я йшов виручати тебе! Нема!
Послав князь княгиню.
Прийшла княгиня, просила, просила, знов Ілля відмовився:
— Ні-і! Нізащо вас не буду захищати. Тоді дочка каже:
— Ану, піду я по
Прийшла дочка, він не відмовляється, каже:
— Ти мене годувала, ти мене держала на світі, за тебе йду, буду захищати Руську землю! Має,— каже,— твій тато і мама щастя.
І як вийшов Ілля Муромець, як пішов з Каліном царем воювати! Розбив Калінове військо. А цар Калін був здоровий, сильний богатир. Коли Ілля розбив його війська, він сам взявся з Іллею бороться. Бились, бились, троє діб бились. Цар Калін уже наче совсім подужав Іллю, кинув його об землю і надавив.
А цар Калін татарський мав три дочки, три красуні дочки мав, і не хотів він Іллю Муромця убить, а тільки залякать. Витяг кинджал і каже: «От я з тебе кишки випущу!» А потім:
— Ну, ще оставлю тебе живим. У мене є три дочки, вибирай яку хоч заміж і будеш жити у мене, будеш мене захищати. Нащо тобі оті руські князі поздавалися, коли ти сам за їх б'єшся, а вони не допомагають тобі?
А Іллі Муромцю оті старики, які його оздоровили, сказали: «Ти як будеш на руській землі, то весь час будеш од землі сили набираться. Скільки будеш лежать на землі, стільки будеш сили набираться». От цар Калін його душить до землі, а Ілля думає: «Га-га-га, души, души!» Та все стає сильнішим і сильнішим.
Цар Калін грозить йому: «Якщо не хочеш мою дочку заміж узяти, то я тебе зразу ж заколю». А Ілля спокійно лежить. Лежав-лежав, а вже відчуває, що силу має! Узяв, захватив ногами та як кине царя Каліна вгору. Той піднявся метрів на десять угору, а тоді як упав — мало не вбився об землю. Ілля Муромець живо схопив його за ноги і давай ті війська, котрі були ще недобиті, тим царем Каліном колошматити. Крутить кругом себе і його ж війська б'є. І розбив усі війська татарські. Потім вернувся назад у Київ, узяв у князя Володимира дочку заміж і живе собі, царствує.
