1. Казка
2. Чарлі Бакет
3. Тато і мама Чарлі — пан і пані Бакети; батько й мати пана Бакета — дідунь Джо та бабуся Джозефіна; батько й мати пані Бакет — дідусь Джордж і бабуня Джорджина, син Чарлі.
4. "Хатинка аж ніяк не була розрахована на стількох людей, і жилося їм там страшенно незручно. Мала вона всього дві кімнатки й однісіньке ліжко. Ліжко віддали чотирьом стареньким, бо вони ж такі кволі й утомлені. Такі втомлені, що ніколи й не злазили з ліжка.
Дідунь Джо та бабуся Джозефіна лежали з одного кінця, а дідусь Джордж та бабуня Джорджина — з другого.
Пан і пані Бакети спали з малим Чарлі Баке-том в іншій кімнатці, на матрацах на підлозі.
Влітку це ще було сяк-так, а от узимку, коли по підлозі цілісіньку ніч віяли крижані протяги, ставало нестерпно.
Вони й не мріяли купити кращу хату, чи хоч би ще одне ліжко, бо були дуже вбогі."
5. З усієї родини роботу мав тільки пан Бакет. Він працював на фабриці зубної пасти, де цілий день сидів на лаві, накручуючи кришечки на тюбики з пастою.
6. Шоколад
7. Мрією Чарлі був шоколад, він захоплювався історією шоколадної фабрики Віллі Вонки.
8. Чарлі Бакет міг відчути смак шоколаду єдиний раз на рік, на свій день народження.
9. "Гіршої муки годі було уявити:
У цьому місті, майже біля самої хатинки, де мешкав Чарлі, стояла ВЕЛИЧЕЗНА ШОКОЛАДНА ФАБРИКА!"
ужасная судьба отца и сына жить розно и в разлуке умереть, и жребий чуждого изгнанника иметь на родине с названьем гражданина! м.ю. лермонтов жизнь м. ю. лермонтова с детских лет была трудной. ранняя смерть матери, разлука с отцом, распри и неприглядные картины крепостной россии сказывались на мировоззрении будущего поэта. уже в пятнадцатилетнем возрасте юный поэт пишет такие строки: там стонет человек от рабства и друг! этот моя отчизна! до конца жизни михаил юрьевич лермонтов не мог примириться с деспотизмом, несправедливостью и насилием. за свободолюбивые взгляды, особенно после появления стихотворения «смерть поэта», правительство безжалостно преследовало его. по приказу николая i поэта дважды ссылали на кавказ под пули горцев. перед отъездом в ссылку, в марте 1840 года, лермонтов написал стихотворение «тучи». друзья и приятели собрались на квартире карамзиных, чтобы проститься со своим юным другом. растроганный вниманием к себе, поэт стоял у окна и с грустью глядел на проплывающие над летним садом тучи. в душе его рождались печальные строчки: тучки небесные, вечные странники! степью лазурного, цепью жемчужного мчитесь вы, будто, как я же, изгнанники, с милого севера в сторону южную. поэт с грустью размышляет о причинах этого гонения. вторая строфа стихотворения полностью состоит из вопросов. и хотя обращены они к тучам, поэт называет здесь возможные причины гонения человека: кто же вас гонит: судьбы ли решение? зависть ли тайная? злоба ль открытая? или на вас тяготит преступление? или друзей клевета ядовитая? сравнение гонимого поэта с тучами окончательно раскрывается в конце стихотворения. тучи — скучающие странники. чужды им страсти и чужды страдания. а значит, не понять им обиды и боли поэта, преследуемого, несвободного в своей стране, гонимого изгнанника.
