Електромагні́т (англ. electromagnet, нім. Elektromagnet m) — пристрій, що створює магнітне поле під час проходження електричного струму. Зазвичай електромагніт складається з обмотки[en] і феромагнітного осердя, який набуває властивостей магніту при проходженні по обмотці струму. У електромагнітах, призначених, перш за все, для створення механічного зусилля також присутній якір (рухома частина магнітопроводу), що передає зусилля.
Объяснение:
Обмотки електромагнітів виготовляють з ізольованого алюмінієвого або мідного дроту, хоча є і надпровідні електромагніти. Магнітопроводи виготовляють з магнітом'яких матеріалів — звичайно з електротехнічної або якісної конструкційної сталі, литої сталі і чавуну, залізонікельових і залізокобальтових сплавів. Для зниження втрат на вихрові струми магнітопроводи виконують з набору листів (шихта).
Електромагніти застосовують для створення магнітних потоків в електричних машинах і апаратах, пристроях автоматики тощо. (генераторах, двигунах, реле, пускачах і т. д.).
Нейтральні електромагніти постійного струму Редагувати
У таких магнітах сила залежить тільки від величини струму в обмотці і не залежить від напряму струму.
Поляризовані електромагніти постійного струму Редагувати
У електромагнітах цього типу створюється 2 незалежних магнітних потоки: поляризаційний, який утворюється зазвичай полем постійного магніту, і робочий магнітний потік, який виникає під дією обмотки керування, сили намагнічування (м. р. с.). Дія такого магніту залежить як від величини магнітного потоку, так і від напряму електричного струму в робочій обмотці.
Електромагніти змінного струму Редагувати
У цих магнітах живлення обмотки здійснюється від джерела змінного струму, а магнітний потік періодично змінюється по величині і напряму, внаслідок чого сила тяжіння пульсує від нуля до максимального значення з подвоєною частотою по відношенню до частоти струму живлення.
Інші класифікації Редагувати
Електромагніти розрізняють також за рядом інших ознак: за включення обмоток — з паралельними і послідовними обмотками; за характером роботи — що працюють в тривалому, переривистому і короткочасному режимах; за швидкістю дії — швидкої і сповільненої дії і т. д.
Так как проводники одинаковы, они обладают равным сопротивлением R. Энергию, выделившуюся на сопротивлении, можно определить по формуле (если речь про количество теплоты, то данная формула будет носить название закона Джоуля-Ленца (c заменой W на Q))
W = I^2*R*t,
где W – энергия;
I – сила тока через участок цепи;
R – сопротивление этого участка;
t – время.
Как следует из условия, сила тока I одинакова для обоих проводников, сопротивление R также одинаково для обоих проводников. Тогда количество выделившейся энергии представляется как функция от времени t. Таким образом, можно утверждать, что в том проводнике, где выделилось в 2 раза больше энергии, ток протекал в 2 раза большее количество времени (пренебрегая зависимостью сопротивления проводника от температуры).
Что касается напряжения, то, как следует из закона Ома, сила тока на участке цепи пропорциональна напряжению, приложенному к концам участка, и обратно пропорциональна сопротивлению этого участка:
I = U/R
или
U = I*R.
Таким образом, на обоих проводниках будут равные падения напряжения.