1) нагревание льда от -10 гр. до температуры плавления.
с(льда)=2100 Дж/кг*°С
Q1=c*m*Δt; Δt=(tпл - t1)
Q1=2100 * 0,358 * (0 - (-20))=
21 * 358*2=15 036 Дж=15,036 кДж
2) плавление льда
λ(льда)=340 кДж/кг
Q2=λm=340 000 Дж/кг * 0,358 кг=340 * 358=121 720 Дж=121,72 кДж
3) нагревание воды от 0 до 20°С
с(воды)=4200 Дж/кг*°С
Q3=c*m*Δt; Δt=t2 - tпл.
Q3=4200 * 0,358 * (20 - 0)=42*358*2=30 072 Дж=30,072 кДж.
4) охлаждение воды от 20°С до 0
Q4=Q3=30,072 кДж
5) кристаллизация воды
Q5=Q2=121,72 кДж
6) охлаждение образовавшегося льда от 0 до -20°С
Q6=Q1=15,036 кДж.
При нагревании льда и воды затрачивается столько же тепла, сколько потом выделяется при их охлаждении. Формула одинаковая и значение величин одинаковые (масса, разность температур и удельная теплоемкость воды и льда).
При плавлении и кристаллизации воды поглощается и выделяется одинаковое количество тепла по той же причине.
1) дифракция (от лат. diffractus — разломанный) волн, явления, наблюдаемые при прохождении волн мимо края препятствия, связанные с отклонением волн от прямолинейного распространения при взаимодействии с препятствием. из-за д. волны огибают препятствия, проникая в область тени. именно д. звуковых волн объясняется возможность слышать голос человека, находящегося за углом дома. дифракцией радиоволн вокруг поверхности земли объясняется приём радиосигналов в диапазоне длинных и средних радиоволн далеко за пределами прямой видимости излучающей антенны.
3)дифракционная решётка — оптический прибор, работающий по принципу дифракции света, представляет собой совокупность большого числа регулярно расположенных штрихов (щелей, выступов), нанесённых на некоторую поверхность. первое описание явления сделал джеймс грегори, который использовал в качестве решётки птичьи перья.
4)
2)
принцип гюйгенса — френеля формулируется следующим образом:
каждый элемент волнового фронта можно рассматривать, как центр вторичного возмущения, вторичные сферические волны, а результирующее световое поле в каждой точке пространства будет определяться интерференцией этих волн.
Ви, мабуть, вже не раз чули, що у космосі не чутно жодних звуків. Все тому, що космос – це вакуум, а наші органи слуху сприймають коливання повітря. Але це не зовсім так.
Всесвіт багатий на різноманітні космічні об’єкти: планети, зірки, газові хмари, космічний пил. Всі вони в певній мірі випромінюють енергію та створюють звукові хвилі, які не сприймають наші вуха. Ми здатні чути звукові коливання у діапазоні від 16 до 20000 Гц, а у космосі існують ще й інфразвуки (нижче 20 Гц) від електромагнітних хвиль, які можна вловити антеною, посилити та передати на динамік.
Звуки чорної діри
А ось як виглядають брижі міжзіркового газу, утворені звуковими хвилями надмасивної чорної діри.
Цей знімок зробив космічний рентген-телескоп Chandra від NASA. Астрофізики кажуть, що брижі на фото – сліди наднизькочастотних звукових хвиль. Гарячий, намагнічений газ, обертаючись навколо чорної діри, створює потужне електромагнітне поле. Воно випромінює величезні струмені енергії, які утворюють глибокі космічні звукові хвилі.
Стогін Землі
Щоразу, коли на Землі відбувається зміщення кори, низькочастотні звуки вириваються у Всесвіт, що схоже на «стогін» планети. При сильному землетрусі інфрачервоні хвилі дістаються самого краю космосу.
Перші звуки Всесвіту
Почути, як звучать перші 760 тисяч років Всесвіту після Великого вибуху ви можете на відео нижче.
Джон Крамер, фізик із Вашингтонського університету, відтворив найстарший звук Всесвіту, що народжується. Низькочастотні коливання були помножені у 1026 разів, щоб ми їх почули.
Тож, так, це правда - ніхто не почує ваш галас у космосі. Але існуює дивовижне міжзіркове середовище із своїми електромагнітними звуковими коливаннями, які ми можемо досліджувати та ігати.
Объяснение:
Тож, так, це правда - ніхто не почує ваш галас у космосі. Але існуює дивовижне міжзіркове середовище із своїми електромагнітними звуковими коливаннями, які ми можемо досліджувати та ігати.