Объяснение:
Електрика— розділ фізики, що вивчає електричні явища: взаємодію між зарядженими тілами, явища поляризації та проходження електричного струму. Електрика вже близько 200 років у медицині електричний струм використовуєтся для лікування(напруга 60-80 В, сила струму 40-50 мА).
Електричний скат Ще з часів Римської імперії збереглися записи про те, що придворний лікар імператора Клавдія Скрібоній Ларг лікував своїх співвітчизників за до електричних скатів. Цілитель прикладав цих риб до голів людей, які страждали від сильного головного болю. Тоді ніхто до пуття не міг пояснити, як діють «ліки». Однак до XIX століття вже стало відомо про те, що скати вражають свою жертву електричним зарядом.
Еміль Дюбуа-Реймон Відомий німецький вчений Еміль Дюбуа-Реймон виявив зв'язок з електрикою у діяльності майже всіх внутрішніх органів, заклавши тим самим основи для розвитку цілого напряму в біології - електрофізіології. Серед його учнів ходила легенда про те, як він зробив на власній руці поріз і став пропускати через рану слабкий електричний струм. У результаті рана зажила.
Електричні розряди Набагато раніше, ніж в техніці, стали застосовувати електрику в медицині. Від чого тільки не лікували медики новомодними електричними розрядами: від застуди і ревматизму, від очних хвороб і від кашлю, від головних болів і божевілля, від паралічу, безсоння і мозолів. Не дивно, що у створенні ізольованого дроти пріоритет належить теж медицині. Електрику в медицині використовували для усунення зубного болю. Необхідно було підводити в порожнину рота електричний струм, який замикали на хворому зубі.
Процедури лікування струмом Сьогодні електрику в медицині також займає важливе місце в лікуванні пацієнтів. Найбільш поширеними процедурами лікування струмом є: -Гальванізація -Електросон-терапія -Ультратонтерапия
ответ:еальные силовые линии магнитного поля Земли, хотя в среднем и близки к силовым линиям диполя, отличаются от них местными нерегулярностями, связанными с наличием намагниченных пород в коре, расположенных близко к поверхности. Из-за этого в некоторых местах на земной поверхности параметры поля сильно отличаются от значений в близлежащих районах, образуя так называемые магнитные аномалии[2][4][7][8]. Они могут накладываться одна на другую, если вызывающие их намагниченные тела залегают на разных глубинах[5].
Существование магнитных полей протяжённых локальных областей внешних оболочек приводит к тому, что истинные магнитные полюса — точки (вернее, небольшие области), в которых силовые линии магнитного поля абсолютно вертикальны, — не совпадают с геомагнитными, при этом они лежат не на самой поверхности Земли, а под ней[4][3][6]. Координаты магнитных полюсов на тот или иной момент времени также вычисляются в рамках различных моделей геомагнитного поля путём нахождения итеративным методом всех коэффициентов в ряду Гаусса. Так, согласно актуальной модели WMM, в 2015 г. северный магнитный полюс находился в точке 86° с. ш., 159° з. д., а южный — 64° ю. ш., 137° в.д[3]. Значения актуальной модели IGRF12 немного отличаются: 86,3° с. ш., 160° з. д., для северного полюса, 64,3° ю. ш., 136,6° в.д для южного[11].
Соответственно, магнитная ось — прямая, проходящая через магнитные полюса, — не проходит через центр Земли и не является её диаметром[6][7].
Положения всех полюсов постоянно смещаются — геомагнитный полюс прецессирует относительно географического с периодом около 1200 лет[2].
Объяснение:
P= p*g*h=800*10*3=24 кПа