Будова та функції проміжного мозку. Це порівняно невелика частина головного мозку (рис. 110), що має дуже складну будову й бере участь у забезпеченні багатьох важливих функцій. Основними структурними утвореннями проміжного мозку є таламус (згір’я, зорові горби), гіпоталамус (підзгір’я) та епіталамус (надзгір’я). Центральну частину проміжного мозку займає третій шлуночок мозку.
Таламус утворює бічні стінки шлуночка. Він майже повністю сформований із сірої речовини. У ньому налічують майже 40 ядер. Функціонально їх поділяють на перемикальні, асоціативні та неспецифічні.
Перемикальні ядра — це тіла вставних нейронів, що передають збудження від рецепторів у відповідну ділянку чутливої кори.
В асоціативних ядрах таламуса відбувається первинний аналіз і синтез інформації. Вони отримують збудження від різних перемикальних ядер, відбирають найсильніші й найважливіші та надсилають їх до асоціативних зон кори великих півкуль.
Гіпоталамус утворює дно третього шлуночка головного мозку. Структурно та функціонально він тісно пов’язаний з гіпофізом (залозою внутрішньої секреції). У гіпоталамусі є кілька десятків ядер. Це вищий центр вегетативної регуляції в організмі, що забезпечує підтримку гомеостазу. Установлено, що частина ядер гіпоталамуса є регуляторним центром симпатичної нервової системи, а решта — парасимпатичної.
Гіпоталамус отримує інформацію від рецепторів внутрішніх органів, а також від власних рецепторів, розміщених на дні третього шлуночка. Це температурні, хімічні, осмотичні рецептори. Аналізуючи цю інформацію, структури гіпоталамуса визначають характер і ступінь порушення гомеостазу. Через автономну нервову систему та залози внутрішньої секреції здійснюється регуляторний вплив на діяльність внутрішніх органів, спрямований на поновлення показників гомеостазу.
В гіпоталамусі є центри голоду й насичення, температурні центри, центри сну й неспання тощо. Окрім того, у гіпоталамусі розміщені центри задоволення й покарання, які спрямовують поведінку людини на задоволення фізіологічних потреб (мотиваційні центри). У дослідах із самоподразненням через уживлені в центр задоволення електроди щури постійно наносили собі подразнення електричним струмом, відмовляючись від їжі й води. Така невідповідна (неадекватна) поведінка тварин зазвичай призводила до їхньої загибелі. Уважається, що з порушенням діяльності цих центрів пов’язане виникнення алкогольної та наркотичної залежності.
Литосфера - это внешняя твёрдая оболочка Земли, состоящая из земной коры и части верхней мантии. Термин "литосфера" был введён американским геологом Дж. Баррелом. Нижняя граница литосферы Земли нечёткая и определяется резким уменьшением вязкости пород, понижением скорости распространения сейсмических волн и увеличением электропроводности пород. Эта область получила название "астеносфера" и является верхним пластичным слоем в верхней мантии Земли. Верхняя граница литосферы ограничена гидросферой и атмосферой. Мощность литосферы составляет от 5 до 200 км. Наименьшая она под рифтами -центральными зонами срединно-океанических хребтов в которых формируется океаническая земная кора, наибольшая -над кратонами — древними ядрами материков. Таким образом наименьшую толщину литосфера имеет над наиболее нагретыми участками, в частности из трещин рифтовых зон довольно часто происходят излияния базальтов, а наибольшую — над наиболее холодными, теми где мантия залегает наиболее глубоко от поверхности Земли. Литосфера неоднородна по своему строению. В ней выделяют два слоя, по реакции на длительно действующие нагрузки. Верхний слой литосферы — упругий и включают в себя земную кору. Нижний — пластичный, включающий в себя часть верхней мантии. Кроме того по всей толщине литосферы встречаются горизонты с пониженной вязкостью, по которым происходит проскальзывание разных литосферных слоёв. Это явление получило название расслоенности литосферы. В составе литосферы Земли выделяют подвижные области — складчатые пояса и относительно стабильные платформы, которые перемещаются по астеносфере.
1Чертёж земной поверхности (или звёздного неба). модель земного шара, обычно вращающаяся на подставке 2.Есть три вида масштаба:численный, именованный,графический. Масштабы на картах и планах могут быть представлены численно или графически. 3.Земна́я кора́ — внешняя твёрдая оболочка (кора) Земли, верхняя часть литосферы. С внешней стороны большая часть коры покрыта гидросферой, а меньшая находится под воздействием атмосферы. Земную кору составляет сравнительно небольшое число элементов. Около половины массы земной коры приходится на кислород, более 25 % — на кремний. Всего 18 элементов: O, Si, Al, Fe, Ca, Na, K, Mg, H, Ti, C, Cl, P, S, N, Mn, F, Ba — составляют 99,8 % массы земной коры 4.Примерыосадочных горных пород: гравий, песок, галька, глина, известняк, соль, торф, горючий сланец, каменный и бурый уголь, песчаник, фосфорит и др. 5.Газообразная оболочка, окружающая Землю и нек-рые другие планеты. Совокупность вод морей, океанов, континентальных водоёмов, рек, подземных источников, болот и ледяных покровов Земли. Внешняя сфера Земли, включающая в себя земную кору и верхний слой мантии. 6.Амплитуа температур- это складывание модулей самой низкой и самой большой. 7.незнаю 8.Состав атмосферы Атмосфера — это смесь газов, состоящая из азота (78,08 %), кислорода (20,95 %), углекислого газа (0,03 %), аргона (0,93 %), небольшого количества гелия, неона, ксенона, криптона (0,01 %), озона и других газов, но их содержание ничтожно 9.Экваториальные и тропические леса
Будова та функції проміжного мозку. Це порівняно невелика частина головного мозку (рис. 110), що має дуже складну будову й бере участь у забезпеченні багатьох важливих функцій. Основними структурними утвореннями проміжного мозку є таламус (згір’я, зорові горби), гіпоталамус (підзгір’я) та епіталамус (надзгір’я). Центральну частину проміжного мозку займає третій шлуночок мозку.
Таламус утворює бічні стінки шлуночка. Він майже повністю сформований із сірої речовини. У ньому налічують майже 40 ядер. Функціонально їх поділяють на перемикальні, асоціативні та неспецифічні.
Перемикальні ядра — це тіла вставних нейронів, що передають збудження від рецепторів у відповідну ділянку чутливої кори.
В асоціативних ядрах таламуса відбувається первинний аналіз і синтез інформації. Вони отримують збудження від різних перемикальних ядер, відбирають найсильніші й найважливіші та надсилають їх до асоціативних зон кори великих півкуль.
Гіпоталамус утворює дно третього шлуночка головного мозку. Структурно та функціонально він тісно пов’язаний з гіпофізом (залозою внутрішньої секреції). У гіпоталамусі є кілька десятків ядер. Це вищий центр вегетативної регуляції в організмі, що забезпечує підтримку гомеостазу. Установлено, що частина ядер гіпоталамуса є регуляторним центром симпатичної нервової системи, а решта — парасимпатичної.
Гіпоталамус отримує інформацію від рецепторів внутрішніх органів, а також від власних рецепторів, розміщених на дні третього шлуночка. Це температурні, хімічні, осмотичні рецептори. Аналізуючи цю інформацію, структури гіпоталамуса визначають характер і ступінь порушення гомеостазу. Через автономну нервову систему та залози внутрішньої секреції здійснюється регуляторний вплив на діяльність внутрішніх органів, спрямований на поновлення показників гомеостазу.
В гіпоталамусі є центри голоду й насичення, температурні центри, центри сну й неспання тощо. Окрім того, у гіпоталамусі розміщені центри задоволення й покарання, які спрямовують поведінку людини на задоволення фізіологічних потреб (мотиваційні центри). У дослідах із самоподразненням через уживлені в центр задоволення електроди щури постійно наносили собі подразнення електричним струмом, відмовляючись від їжі й води. Така невідповідна (неадекватна) поведінка тварин зазвичай призводила до їхньої загибелі. Уважається, що з порушенням діяльності цих центрів пов’язане виникнення алкогольної та наркотичної залежності.