тута
Объяснение:
Воды Индийского океана испытывают различные виды загрязнений. Нефтяное загрязнение занимает особое место. Регион Ближнего и Среднего Востока играет роль главного «нефтяного крана» в мировом хозяйстве. На него приходится более 2/3 всех запасов и 1/3 добычи нефти зарубежного мира. Особенно выделяется бассейн Персидского залива. Главные из морских грузопотоков нефти начинаются от крупнейших портов Персидского залива и идут к Западной Европе, Северной Америке и Японии. - Источник: Экологические проблемы Индийского океана.
Именно северные, северо-восточные и западные акватории океана чаще всего бывают покрыты нефтяной пленкой. - Источник: Экологические проблемы Индийского океана.
Відповідь:
Природні зони Африки
В Африці природні зони витягнуті в основному з заходу на схід.
Вологі екваторіальні ліси
Екваторіальний пояс Африки покритий гілеями — вологими вічнозеленими лісами, які розвиваються в умовах вологого жаркого екваторіального клімату на червоно-жовтих фералітних ґрунтах. У гілеях Африки нараховується до 3000 видів одних тільки деревних рослин. Тут ростуть залізне дерево, сандалове дерево, червоне, чорне (ебенове) дерево, каучуконоси, олійна пальма, пальма ротанг, хлібне дерево, дерево какао, кавове, мускатне. Стовбури і крони дерев переплетені ліанами, орхідеями.
Тваринний світ вологих екваторіальних лісів багатий і різноманітний. Тільки тут живуть людиноподібні мавпи. У наземному ярусі живуть дрібні копитні, кістевухі свині, окапі, карликові бегемоти. З хижаків зустрічається леопард. У ґрунті і лісовій підстилці водяться змії, землерийки, ящірки, терміти. У лісах поширені комахи — комарі, мурахи й ін. Птахів у вологих лісах порівняно небагато.
Савани і рідколісся
Зона перемінно-вологих лісів змінюється саванами і рідколіссями. У саванах переважає трав'яний покрив, серед якого піднімаються самотні або невеликі групи невисоких дерев і чагарники жаркого поясу. У більш сухих місцях формуються червоно-бурі ґрунти опустелених саван, а ближче до вологих лісів — червоні фералітні ґрунти високотравних саван. У посушливий період трави вигоряють, багато дерев скидають листя. Як тільки приходять дощі — піднімаються трави, дерева вкриваються листям. Там, де довго йдуть дощі, ростуть густі і високі трави. З дерев у савані поширені баобаби, зонтичні акації, мімози і деякі види пальм. У найпосушливіших районах савани зустрічаються алое, молочай.
У саванах багато великих травоїдних тварин: різноманітні антилопи, зебри, жирафи, слони, буйволи, носороги, бегемоти. Серед хижаків поширені леви, гепарди, шакали, гієни. Гроза багатьох тварин і людини — крокодили. У саванах Африки багато птахів: нектарниця, африканський страус, птах-секретар, фламінго, ібіси, лелеки, марабу. Укуси мухи цеце смертельні для великої рогатої худоби і коней. У людей вона викликає сонну хворобу.
Пустелі і напівпустелі
В Африці савани і рідколісся переходять у тропічні напівпустелі і пустелі. У Сахарі величезні площі займають кам'янисті пустелі, з якими чергуються глинисті і піщані, де місцями нагромаджуються дюни і бархани. Рослинність Сахари надзвичайно вбога, а місцями її немає зовсім. У кам'янистій пустелі поширені лишайники, на засолених ґрунтах — солянки і полин. Біля великих джерел і в долинах річок, де ґрунтові води підходять близько до поверхні, розвивається багата рослинність (оазиси). Широко розповсюджена рослина оазисів — фінікова пальма. Тварини Сахари пристосовані до умов пустельного клімату. Ящірки, черепахи і змії можуть довго обходитися без води. Численні також різні жуки, саранові, скорпіони. По окраїнах пустелі зустрічаються гієни, леви.
У Південній Африці пустелі займають узбережжя Атлантичного океану (пустеля Наміб). На заході материка, в областях із середземноморським кліматом, знаходиться зона субтропічних жорстколистних вічнозелених лісів і чагарників. Спекотне сухе літо і порівняно тепла (+4…+10 °С) волога зима сприятливі для вічнозеленої рослинності, що зростає на коричневих ґрунтах. На рівнинах Північної Африки ця зона до сходу змінюється зоною субтропічних пустель і напівпустель.
Пояснення:
В 1930 году в столице Украинской советской социалистической республики (далее — УССР) Харькове была открыта первая станция высокочастотной (далее — ВЧ) связи, и построена первая линия междугородной ВЧ связи Москва — Харьков через Тулу, Орёл и Курск.
Следует отметить, что сама технология ВЧ связи без применения аппаратуры шифрования могла защитить только от прямого прослушивания. Дело в том, что по проводам передавался ток высокой частоты, модулированный звуковым сигналом от мембраны телефона. Поскольку сигналы речи перенесены в ВЧ область непосредственное электрическое подключение телефона к проводам не позволяло прослушивать переговоры.
Однако уже несложный детекторный приёмник в зависимости от его чувствительности мог осуществлять приемлемый приём на значительном удалении от линии ВЧ связи. Поскольку все каналы связи проходили через оборудование Наркомата связи (далее — НКС), то любой техник на междугородней станции мог прослушать разговоры правительства по ВЧ связи.
Что касается техники уплотнения линий связи, то тогда широко использовалась разработанная в 1934 году оконечная 3-хканальная аппаратура СМТ-34 (система многократного телефонирования) и промежуточная ТВЧ-34 (трансляция высокой частоты), работавшая в полосе частот 10,4—40 кГц с передачей в линию несущей частоты.
Линии междугородной ВЧ связи строились путём прокладки вдоль автомобильной дороги воздушной проводной линии на деревянных столбах. На них подвешивались две цепи: одна — уплотнялась аппаратурой ВЧ телефонирования типа СМТ или ТВЧ, а другая — служебная — предназначалась для связи с постами обслуживания.
1 июня 1931 года в Оперативном отделе Объединенного государственного политического управления (далее — ОГПУ) СССР была проведена реорганизация, вследствие которой в ГПУ УССР в Харькове было создано первое подразделение по обслуживанию станции правительственной связи (далее — ПС).
10 июля 1934 года ОГПУ вошло в состав НКВД как Главное управление государственной безопасности (далее — ГУГБ), а его региональные органы вошли в состав управлений государственной безопасности (далее — УГБ) региональных НКВД. В соответствии с этим ГПУ УССР было реорганизовано в УГБ НКВД УССР.
В 1934 году была введена в строй станция ПС в Киеве, 1935 году — Сочи, 1936 году — Севастополе, 1937 году — Горловке и организована ПС на территории Крыма при строительстве магистральной линии Москва — Севастополь через Харьков и Запорожье.