Сталий розвиток - загальна концепція щодо необхідності встановлення балансу між задоволенням сучасних потреб людства та захистом інтересів майбутніх поколінь з урахуванням їхньої потреби в безпечному і здоровому довкіллі.
Концепція зародилася у 80-х роках ХХ ст. Автором економічної теорії сталого розвитку є провідний дослідник економічних аспектів забруднення довкілля, колишній економіст Світового банку Ґерман Дейлі. Під сталим розвитком він розумів гармонійний, збалансований, безконфліктний прогрес усієї земної цивілізації або окремих країн за науково обґрунтованими планами.
У 1980 р. було прийнято «Всесвітню стратегію охорони природи», яка містила згадку про сталий розвиток. У 1987 р. в доповіді «Наше спільне майбутнє» Міжнародна комісія з навколишнього середовища і розвитку приділила основну увагу необхідності сталого розвитку, який забезпечує потреби нинішнього покоління і не перешкоджає майбутньому поколінню задовольняти свої потреби. Важливим етапом втілення ідей сталого розвитку на міждержавному рівні було проведення Світового саміту зі сталого розвитку (Саміт Землі - 2002) на рівні керівників країн та урядів світу в Йоганнесбурзі (Південна Африка) у 2002 р.
На шлях сталого розвитку вже стали США, Японія, країни Європейського Союзу. Для інших країн цей шлях тільки починається. Однак багато країн не сприймають сталого розвитку. На перше місце вони ставлять стратегічну мету - вижити. Саме такі країни провокують загрози, що поширюються на весь світ. Тому досягти сталого розвитку всього світу важко.
Провідна ідея сталого розвитку полягає в тому, щоб людство, не знижуючи темпів економічного зростання, зберегло довкілля, позбулося бідності, дискримінації людей за етнічними, расовими чи статевими ознаками.
Отже, основними цілями сталого розвитку є економічне зростання, захист довкілля і соціальна справедливість (мал. 202).
На жаль, в Україні сталий розвиток часто розуміють лише як неухильне зростання економічних показників країни. Інколи до цього додають здійснення безсистемних заходів щодо збереження довкілля та поліпшення санітарних умов проживання і праці людей.
Географическое положение :
Таймыр — озеро на полуострове Таймыр в Красноярском крае РФ, входит в состав Таймырского заповедника. Второе по площади после Байкала озеро в азиатской части России. Таймыр является самым северным в мире настоящим крупным озером — его крайняя северная точка находится к северу от
75 градуса северной широты.
Климатические условия:
Таймырский полуостров располагается в арктической и субарктической зонах, что определяет крайнюю суровость местного климата. Для Таймыра характерна продолжительная холодная зима с температурами до −62 °C и короткое прохладное лето. Частым явлением бывает пурга, продолжающаяся иногда до нескольких недель. Практически всегда дуют сильные ветра.
Типичные почвы :
На Таймырском полуострове преобладают тундровые, глеевые и арктические почвы.
Типичные растения :
Для северной части Таймыра характерно почти полное отсутствие лишайниковых, малое распространение моховых тундр. Кустарники представлены здесь вороникой, брусникой, багульником, куропаточьей травой. В низинах тундры Таймыра покрыты мхом, на которых летом появляются цветковые растения, а кое-где встречаются кусты полярных ивняков. Травяной покров севера Таймыра довольно беден, однако на юге трава произрастает обильно. Встречаются хвощи, произрастают мятлик, лисохвост, полярный мак. Наиболее ценными цветами на Таймыре считаются жарки (в других районах их также называют огоньками). В южной части Таймырского полуострова растут также тундровые кустарники, состоящие из ерника, формируемого ивняком.
Типичные животные :
Животный мир Таймыра представлен различными видами зверей (горностай, росомаха, соболь, песец, на морском побережье — белый медведь и др.), птиц (гуси, утки, гагары, бакланы, белые куропатки, полярные совы, соколы и др.) и рыб (сиг, осётр, хариус, таймень и др.). Здесь обитает северный олень, являющийся основой животноводческой культуры коренных народов севера, и снежный баран (чубук).