Висота океанічного хребта становить звичайно 1—3 км. Особливо виділяється система серединно-океанічних хребтів загальною протяжністю близько 60 000 км. Окремі вершини їх підіймаються над рівнем океану з утворенням вулканічних островів.
У осьовій частині системи океанічних хребтів розташовуються рифтові долини. Вздовж рифтових западин виявлені осередки неглибоких (перші кілометри) землетрусів. Тут же відмічається високий тепловий потік, приблизно в 2-3 рази вищий середнього значення для Землі. Вздовж осі серединно-океанічних хребтів концентруються численні вулкани, відмічені вияви гідротермальної діяльності з утворенням покладів металоносних мулів. За геофізичними даними, під осьовими зонами океанічних хребтів літосфера аномально тонка і складає всього декілька км.
Утворення океанічних хребтів пов'язується з підняттям покрівлі астеносфери. Вздовж океанічних хребтів розташовуються симетричні смугові магнітні аномалії, з якими пов'язується вік дна океану. Осьові зони є областями розходження літосферних плит — їх дивергентними кордонами. Вивчення особливостей будови океанічних хребтів дало основу для створення концепції спредингу (розростання) океанічного дна.
ответ: Выдающийся русский биолог академик Н. И. Вавилов после целого ряда экспедиций в Западное полушарие ещё в начале 30-х годов XX века пришёл к выводу, что в доколумбову эпоху в Новом Свете существовали два основных очага земледелия: мексиканский (включая часть Центральной Америки) и перуанско-боливийский. Первый дал человечеству кукурузу (маис), фасоль, тыкву, какао, хлопчатник, второй — картофель.Кроме того, Н. И. Вавилов установил, что все главные центры, как американского, так и мирового земледелия, находились, как правило, в горных тропических и субтропических зонах, создававших наиболее благоприятные условия для развития растений и для жизни древнего человека. Как раз в этих районах со старыми земледельческими традициями и возникли впоследствии важнейшие цивилизации доколумбовой Америки.Все свои выводы Н. И. Вавилов построил на чисто ботаническом материале, поскольку никаких других источников по данному вопросу тогда не было. Тем поразительнее выглядит почти полное совпадение взглядов русского учёного с результатами недавних археологических исследований, проведённых в горных районах Мексики (штаты Тамаулипас и Пуэбла) под руководством американца Ричарда Мак Нейша.
