1 родючість на території України різна тому що різні грунти мають свій склад 2 запаси доступної води, аерація, реакція середовища, форма і кількість доступних елементів живлення та їх співвідношення, характер обробки грунту 3 врожайність рослин 4 у південних степах утворилися солончаки — неродючі ґрунти, що мають підвищений вміст солей 5 в лісостепу формуються чорноземи опідзолені, в Північному степу — чорноземи звичайні, в частині і на південному заході — чорноземи південні 6 найбільшу площу займають звичайні чорноземи потім типові чорноземи, південні чорноземи, опідзолені чорноземи 7 переважають потужні українські чорноземи й сірі опідзолені лісові грунти 8 шкідливий антропогенний вплив, а також розгул природних та посилених людиною стихій завдає ґрунтам величезної, інколи непоправної шкоди. Це насамперед водна і вітрова ерозія, погіршення ґрунтової структури, механічне руйнування та ущільнення ґрунту, збіднення на гумус і поживні речовини, забруднення мінеральними добривами, отрутохімікатами, мастилами та пальним, перезволоження й засолення земель 9 найважливішим заходом збереження ґрунтів є правильне формування культурного агроландшафту. У кожній екосистемі має бути своє, науково обґрунтоване співвідношення між полем, лісом, луками, болотами, водоймами. Це дасть найвищий господарський ефект і збереже довкілля.
4.У лісостепу і степу окремими невеликими плямами поширені солонці — малородючі ґрунти, в яких простежується горизонт із значним умістом солей. У південних степах утворилися солончаки — неродючі ґрунти, що мають підвищений вміст солей по всій своїй товщі.
6.Найбільшу площу займають так звані звичайні чорноземи — 10,5 млн га, типові чорноземи складають 5,8 млн га, південні — 3,6 млн га, опідзолені — 3,4 млн га. Загальна площа ґрунтів України складає 39,8 млн га. Окрім чорноземів родючими ґрунтами є дерново-підзолисті, каштанові солонцюваті, буроземи, піщані, лучні та інші.
Селус — самая крупная охраняемая территория в Танзании и во всей Африке, носит статус резервата. Площадь 54 600 км²[1], что составляет около 5 % территории страны, из них 5 120 000 га (51 200 км2) — территория самого резервата[2], остальная территория — это национальные парки Удзунгва-Маунтинс и Микуми, административно входящие в его состав[3]. Расположен в юго-восточной части Танзании, в 219 км от Дар-эс-Салама. В парке протекает река Руфиджи. Животный мир представлен типичными обитателями саванны: слоны, бегемоты, жирафы, львы, леопарды, крокодилы и др.По парку проходит граница между ареалами двух видов антилопы гну, и это самая южная точка, где встречается жираф масаи. На территории которого проживает порядка 350 видов птиц, а растительность превышает 2000 видов.
Парк был создан в 1922 году как охотничий резерват, в настоящее время также в основном используется, как охраняемый охотничий резерват для сафари, только 5 % территории (Северный Селус) предназначено для рекреационного туризма (фотосафари), где охота запрещена. Постоянное проживание населения на территории резервата запрещено, туристы и охотники проживают в отелях и охотничьих лагерях, расположенных в основном в Северном Селусе. В 1982 году включён в список объектов Всемирного наследия ЮНЕСКО, с 2014 года внесён в список объектов Всемирного наследия ЮНЕСКО, находящихся в опасности, из-за добычи полезных ископаемых на территории парка, строительства ГЭС на р. Руфиджи и браконьерства. Назван по имени Фредерика Кортни Селуса, охотника, изучавшего также местную фауну и вопросы её защиты и сохранения видов[3], погибшего во время Первой мировой войны, в 1917 году.