Атлаські гори простягнулися на 2400 км від Атлантичного узбережжя Марокко до затоки Габес у Тунісі і розташовані між Середземним морем на півночі і Сахарою на півдні. Єдиної назви для всієї гірської сиситеми у місцевого населення не існує, є лише назви окремих гірських хребтів і плато. Довжина близько 2000 км. Найбільші висоти — у Марокко, де Атлас складений складчасто-бриловими, загалом паралельними хребтами (Середній Атлас, Високий Атлас, Антиатлас та ін.), внутрішніми останцевими плато (Високі Плато, Марокканська Месета), денудаційними і акумулятивними рівнинами. Середня висота хребтів 2000—2500 м, найвищі — у Високому Атласі (г. Тубкаль, 4165 м). В зоні Алжиру Атлас звужується і знижується, в Тунісі представлений системою пагорбів Туніського Атласу та низьких гір, які розбиті скидами.
Гори Атлас були підняті на значну висоту найновішими тектонічними рухами, що сталися переважно в кінці палеогену і неогену — тут і дотепер часті землетруси. Атлаські гори складені переважно вапняками, мергелями, строкатими глинами, зустрічаються древні вулканічні породи. Є родовища залізних, свинцево-цинкових, кобальтових (род. Бу-Аззер) та ін. руд, а також поклади фосфоритів, нафти. Атлас розташований у субтропічному поясі, клімат середземноморський поблизу узбережжя, напівпустельний у інших районах. В Атласі починаються довгі, але маловодні річки Дра і Шеліф.
Рослинність Атлаських гір — від чагарникової, до лісів. Ландшафти північних районів Атласу сильно змінені людиною. На північних схилах зарості вічнозелених чагарників, кам'яного і коркового дуба, змішаних і хвойних лісів, внутрішні хребти і плато напівпустельні.
До центральної частини Високого Атласу примикає Середній Атлас. Це один із найвологіших районів Атлаських гір. Влітку тут буває жарко — до +30 С. Взимку, головним чином уночі, відчувається легенький морозець. Зимовий день, особливо, якщо світить сонце, загалом досить теплий. Сніг швидко тане.
Віковічні кедрові ліси — одна з головних прикмет Середнього Атласу. Кедри є в горах Ер-Рифу, але там частіше трапляються середземноморська сосна і кам'яний дуб. Тому, коли кажуть про кедрові ліси Атлаських гір, уявляєш тінистий гірський шлях у Середньому Атласі, сонячні галявини, які заросли м'ятою, лавандою, шавлією, прозорі гірські річки, що утворюють каскади водоспадів, блакитні озера, в яких водиться форель.
Найпоширеніша в Атлаських горах деревна порода — кам'яний дуб, за ним ідуть арган і берберська туя. У Високому Атласі розселилися і споріднені з туєю кипариси і запашний кедр.
Объяснение:
Объяснение:
Многие учёные склоняются к тому, что человек изначально жил в Африке.Затем он переселился в Европу и Азию.Затем через современный Берингов пролив он заселил сначала Северную Америку, а затем и Южную Америку.Через Юго-Восточную Азию человек попал в Австралию.
Общая картина современного мира складывалась постепенно, с трудов и усилий многих народов.
Первые зачатки географических знаний были у народов Древнего Востока (египтян, персов, финикийцев).Они первыми научились ориентироваться по Солнцу, Луне и звёздам.Они первыми придумали календарь, разделили год на 12 месяцев, сутки на 24 часа, окружность на градусы.
Они плавали по Средиземному морю, снаряжали экспедиции в Центральную Африку, выходили в Атлантический океан, совершали плавания вокруг Африки.
Ещё учёные в Древней Греции сделали предположения о том, что природные условия зависят от географической широты, уже тогда было выделено три климатических пояса (северный, южный и средиземноморский).Аристотель выдвинул предположение, что Земля имеет форму шара, а Эратосфен определил размеры Земли по меридиану (это было в 3-2 веках до нашей эры).
Норманны в 9 веке открыли Исландию, Гренландию, Северную Америку.
Новгородцы ходили до берегов Северного Ледовитого океана и до устья реки Обь.
В 13 веке Марко Поло описал своё путешествие по азиатским землям (Индия, Китай, Памир).
В 15 веке Афанасий Нитин подробно описал своё путешествие через Персию, Аравийское море к берегам Индии.
В 15 веке Колумб открыл Новый Свет.
В 16 веке состоялось уже первое кругосветное плавание Фернана Магеллана.
В 17 веке такие путешественники как Дежнёв, Хабаров, Москвитин, Поярков плавали по рекам Сибири и конкретно описывали эти места, рисовали карты.
В 18 веке при Петре 1 было совершено ряд экспедиций в северном направлении.Все они получили название Великая Северная экспедиция.В результате были исследованы северо-восточные берега Азии, открыта Аляска и Алеутские острова, было составлено много карт.
В 18 веке Джеймс Кук совершил ряд экспедиций по Тихому океану и открыл Новую Зеландию, восточные берега Австралии, Новую Гвинею.
В 19 и 20 веках были открыты и исследованы полярные области Земли.
В настоящее время изучение Земли проводится с новейших методов и технологий.
