1. Волга не впадает ни в какой океан. Она впадает в Каспийское море.
2. Характер течения - равнинный (течение медленное, берега пологие).
3. Восточноевропейский тип водного режима.
4. Основное питание Волги осуществляется снеговыми (60 % годового стока), грунтовыми (30 %) и дождевыми (10 %) водами.
5. Падение: Высота истока = 256 м. Волга впадает в Каспийское море, уровень поверхности воды в котором равен -28 м.
Н1 = 256 м
Н2 = - 28 м
П = Н1 – Н2 = 256 м – (-28 м) = 284 м.
Уклон: Падение нам уже известно-284м. Длина реки –3530 км.
Н1 = 256 м
Н2 = -28 м
П = Н1 – Н2 = 256 м – (-28) м = 284 м = 28400 см.
У = П / Д = 28400 см / 3530 км = 8см/км
6. Волга — река в Европейской части России, одна из крупнейших рек на Земле и самая большая в Европе.
Длина — 3530 км (до постройки водохранилищ — 3690 км) . Площадь бассейна — 1360 тыс. км².
Протекает по территории Европейской части России
Исток Находится у юго-западной околицы деревни Волговерховье Осташковского района Тверской области
Устье Каспийское море
Длина 3530 км
Площадь бассейна 1360 тыс. км²
Высота истока 228 м
Расход воды у Волгограда: 8000 м³/с
Волга берёт начало на Валдайской возвышенности (на высоте 229 м) , впадает в Каспийское море. Устье лежит на 28 м ниже уровня моря. Общее падение — 256 м. Волга — крупнейшая в мире река внутреннего стока, то есть не впадающая в мировой океан.
Речная система бассейна Волги включает 151 тыс. водотоков (реки, ручьи и временные водотоки) общей протяжённостью 574 тыс. км. Волга принимает около 200 притоков. Левые притоки многочисленнее и многоводнее правых. После Камышина значительных притоков нет.
Исток Волги — ключ у деревни Волговерховье в Тверской области. В верхнем течении, в пределах Валдайской возвышенности Волга проходит через небольшие озёра — Малое и Большое Верхиты, затем уже через систему крупных озёр, известных как Верхневолжские озёра: Стерж, Вселуг, Пено и Волго, объединённые в так называемое Верхневолжское водохранилище.
7. Энергетика, мелиорация, водная артерия транспорта, источник снабжения водой населения, рыбные ресурсы, туризм.
8. Проблемы водохранилищ, проблема роста водорослей, загрязнение нефтепродуктами.
Найбільшими тектонічними структурами Північної Америки, або структурами першого порядку, є давня Північноамериканська материкова платформа і три складчастих пояси, що утворились в геосинклінальних поясах, які оточували платформу у нижньому і верхньому палеозої, мезозої та кайнозої: Кордильєрський мезозойсько-кайнозойський, Гренландський каледонський і Аппалачський каледонсько-герцинський. Материковій платформі на земній поверхні відповідають рівнини, зрідка платформні гори, складчастим поясам – гори і нагірні рівнини. Платформа займає більшу частину материка.
Фундамент платформи складений давніми докембрійськими кристалічними породами і залягає на різній глибині. В одних місцях він виходить на денну поверхню, утворюючи щити, в інших лежить на значній глибині, вкритий осадовими породами. Ділянки платформи, де осадовий чохол відсутній і кристалічний фундамент виходить на денну поверхню, називають щитами. Ділянки, де кристалічний фундамент вкритий потужним чохлом осадових відкладів, називають материковими плитами. Щити і плити платформи є тектонічними структурами другого порядку. У межах Північноамериканської платформи виділяють один, але дуже великий за площею Канадський кристалічний щит. Решту території займає материкова плита. У межах плити виділяють антеклізи, синеклізи і крайові прогини, які називають тектонічними структурами третього порядку. Антеклізами називають виступи кристалічного фундаменту материкової плити, синеклізами – прогини. Крайові або передгірні прогини утворюються на крайових частинах плити по лінії зіткнення океанічної і материкової літосферних плит, на межі між складчастим поясом і плитою материкової платформи. Антеклізам на земній поверхні відповідають височини, синеклізам – низовини, крайовим прогинам – низовини або передгірні нахилені рівнини. Найбільшими антеклізами Північноамериканської платформи є антеклізи Адірондак, Озарк і Льяно, найбільшими синеклізами – Міссісіпська внутрішньоматерикова синекліза, що складається з кількох менших за розмірами синекліз (Мічиган, Іллінойс, Форест-Сіті та ін.), і синекліза Гудзонової затоки. Найбільшими крайовими прогинами Північноамериканської платформи є Кордильєрський мезозойський і Передаппалачський герцинський.
Крім давньої платформи в межах Північної Америки виділяють і молоді епіпалеозойські платформи, які сформувались на фундаменті палеозойської складчастості. Іноді ці тектонічні структури називають крайовими синеклізами давніх платформ. Вони займають західну частину острова Елсмір і декілька островів, що розташовані на захід від нього, вузьку смугу північно-західного узбережжя материка, Берегові рівнини (Примексиканську і Приатлантичну) і півострів Юкатан.