Объяснение:
Розовый фламинго — самый распространённый вид фламинго. Также это единственный вид фламинго, обитающий на территории бывшего Советского Союза. В Европе гнездится в заповеднике Камарг, в устье реки Роны (Южная Франция), а также Лас-Марисмасе в Южной в Южной Испании. В Африке птица гнездится на озерах Марокко, Южного Туниса, Северной Мавритании, Кении, островов Зеленого Мыса, юга континента. Обитает также на озёрах Южного Афганистана (на высоте до трёх тысяч метров) и Северо-Западной Индии.
Птицы поселяются, как правило, на топких илистых или песчаных труднодоступных островах и отмелях, отделённых от берега. Наличие влажного ила или заиленного песка для постройки гнёзда также определяет гнездование фламинго в пониженных частях рельефа, в которых грунт весной бывает влажным, и где временами стоит вода. По этой же причине колонии чаще всего вытянуты узкой лентой вдоль края воды.
В России фламинго не гнездится, однако регулярно отмечается на миграциях — в устье реки Волги, в Дагестане, Калмыкии, Краснодарском и Ставропольском краях. Залетает на юг Сибири в Алтайский и Красноярский края, в Тюменскую, Омскую, Томскую, Новосибирскую, Иркутскую области, республику Алтай, Бурятию, а так же в Якутию, Приморье, на Урал. Зимуют пролетающие через Россию фламинго в Азербайджане, Туркмении и Иране.
Атлаські гори простягнулися на 2400 км від Атлантичного узбережжя Марокко до затоки Габес у Тунісі і розташовані між Середземним морем на півночі і Сахарою на півдні. Єдиної назви для всієї гірської сиситеми у місцевого населення не існує, є лише назви окремих гірських хребтів і плато. Довжина близько 2000 км. Найбільші висоти — у Марокко, де Атлас складений складчасто-бриловими, загалом паралельними хребтами (Середній Атлас, Високий Атлас, Антиатлас та ін.), внутрішніми останцевими плато (Високі Плато, Марокканська Месета), денудаційними і акумулятивними рівнинами. Середня висота хребтів 2000—2500 м, найвищі — у Високому Атласі (г. Тубкаль, 4165 м). В зоні Алжиру Атлас звужується і знижується, в Тунісі представлений системою пагорбів Туніського Атласу та низьких гір, які розбиті скидами.
Гори Атлас були підняті на значну висоту найновішими тектонічними рухами, що сталися переважно в кінці палеогену і неогену — тут і дотепер часті землетруси. Атлаські гори складені переважно вапняками, мергелями, строкатими глинами, зустрічаються древні вулканічні породи. Є родовища залізних, свинцево-цинкових, кобальтових (род. Бу-Аззер) та ін. руд, а також поклади фосфоритів, нафти. Атлас розташований у субтропічному поясі, клімат середземноморський поблизу узбережжя, напівпустельний у інших районах. В Атласі починаються довгі, але маловодні річки Дра і Шеліф.
Рослинність Атлаських гір — від чагарникової, до лісів. Ландшафти північних районів Атласу сильно змінені людиною. На північних схилах зарості вічнозелених чагарників, кам'яного і коркового дуба, змішаних і хвойних лісів, внутрішні хребти і плато напівпустельні.
До центральної частини Високого Атласу примикає Середній Атлас. Це один із найвологіших районів Атлаських гір. Влітку тут буває жарко — до +30 С. Взимку, головним чином уночі, відчувається легенький морозець. Зимовий день, особливо, якщо світить сонце, загалом досить теплий. Сніг швидко тане.
Віковічні кедрові ліси — одна з головних прикмет Середнього Атласу. Кедри є в горах Ер-Рифу, але там частіше трапляються середземноморська сосна і кам'яний дуб. Тому, коли кажуть про кедрові ліси Атлаських гір, уявляєш тінистий гірський шлях у Середньому Атласі, сонячні галявини, які заросли м'ятою, лавандою, шавлією, прозорі гірські річки, що утворюють каскади водоспадів, блакитні озера, в яких водиться форель.
Найпоширеніша в Атлаських горах деревна порода — кам'яний дуб, за ним ідуть арган і берберська туя. У Високому Атласі розселилися і споріднені з туєю кипариси і запашний кедр.
