Сільське господарство - найдавніша галузь матеріального виробництва і особлива галузь економіки. Адже воно займається вирощуванням культурних рослин (рослинництво) і розведенням і вирощуванням домашніх тварин (тваринництво). Тим самим сільське господарство забезпечує населення продуктами харчування і, водночас, промисловість - сировиною.
У сільськогосподарському виробництві зайнята приблизно половина економічно активного населення світу. Але в країнах, що розвиваються, цей показник становить 2/3 і більше, тоді як у розвинутих країнах - менше 10 %, а у США і деяких країнах Західної Європи - тільки 2-3 %.
Сільське господарство так чи інакше розвивається майже в усіх країнах. Найбільшими виробниками сільськогосподарської продукції є найбільші за розмірами й кількістю споживачів країни, як-от: США, Канада, Бразилія, Китай, Індія. Однак у країнах, що розвиваються, переважає внутрішнє споживання продукції, тоді як економічно розвинуті країни є найбільшими експортерами сільськогосподарських товарів. Водночас економічно розвинуті країни є найбільшими імпортерами сільськогосподарської продукції, оскільки мають надзвичайно місткий споживчий ринок.
Співвідношення двох головних галузей сільського господарства - рослинництва і тваринництва - залежить від цілого ряду чинників. Перш за все напрямок господарства визначають природні умови, які можуть накладати суттєві обмеження на певні види сільськогосподарських виробництв, сприяючи водночас розвитку інших. Велика роль також належить рівню індустріалізації країни, що може забезпечити високомеханізоване господарство. Подекуди розвиток тих чи інших галузей сільського господарства визначається етнічними й релігійними особливостями країни. Так, наприклад, іслам забороняє вживання свинини, а індуїзм - убивати корів. Так само вкрай рідко вбивають велику рогату худобу деякі африканські народи.
Загалом, рослинництво переважає у більшості країн, що розвиваються. Виняток становлять країни тропічних пустель, де надзвичайно мала площа орних земель, а також південноамериканської пампи (Аргентина, Уругвай), де розвивається високотоварне тваринництво. Натомість в економічно розвинутих країнах перевага надається тваринництву.
У сільському господарстві економічно розвинених країн переважає високотоварне агропромислове виробництво. Це означає, що фермери виробляють таку кількість сільськогосподарської продукції, яка значно перевищує їхні потреби.
У країнах, що розвиваються, переважає дрібнотоварне сільське господарство. Фермери мають змогу продавати лише незначну частку своєї продукції. Виробництво здебільшого орієнтується на задоволення власних потреб фермерських господарств у продуктах харчування.
У сільському господарстві деяких країн, що розвиваються, поширена плантаційна система. її запровадили португальці ще в XIV ст. на тропічних островах західноафриканського узбережжя. Плантації — це великі сільськогосподарські підприємства, які спеціалізуються на вирощуванні одного тропічного продукту, наприклад кави або какао, для постачання його на ринок.
Описуючи нинішній стан сільського господарства світу, часто вживають поняття "зелена революція". Чому "зелена"? Тому що зелений колір — це колір сільського господарства. Чому революція? Тому що в сільському господарстві відбуваються широкомасштабні перетворення на основі сучасної агротехніки.
Зараз триває новий етап "зеленої революції", який має назву "біотехнологічна революція". На цьому етапі широко застосовуються біотехнології, комп'ютерні засоби, нов захисту рослин, обробітку ґрунтів тощо.
У результаті проведення "зеленої революції" багато країн, що розвиваються, зуміли повністю задовольнити свої потреби в продуктах харчування за рахунок власного виробництва. Дехто вважає, що "демографічний вибух", характерний для цієї групи країн, не в останню чергу зумовлений "зеленою революцією". Спираючись на її досягнення, деякі країни цієї групи спромоглися навіть перетворитися на експортерів сільськогосподарської продукції.
За короткий срок в Тюменской области обнаружено более 20 нефтяных месторождений и природного газа. В Западно-Сибирской равнине запасы нефти по современным оценкам превышают нефтяные ресурсы Урало-Волжского нефтегазовой района. Обнаруженная на юге Западно-Сибирской равнинь железорудная полоса гигантских размеров равняется по запасам Курской магнитной аномалии. Только Бакчарское железорудное месторождение, по имеющимся данным, обладает запасами ПО млрд. т руды. Ценные редкометаллические руды, значительные угольные залежи и по существу неисчерпаемые запасы торфа имеются в Обь-Енисейском районе. Лесные ресурсы Западно-Сибирской равнины составляют 5 - 8 млрд. м3, что превышает запасы лесов Швеции, Финляндии и Норвегии, вместе взятых. Уренгойское нефтегазоконденсатное месторождение территориально приурочено к центральной части Западно-Сибирского водного мегабассейна. На территории Западно-Сибирской равнины выделяется артезианский бассейн с двумя гидрогеологическими этажами в разрезе, разделенными толщей пород турон-датского возраста. Верхний этаж включает два гидрогеологических комплекса: палеоген-четвертичный и олигоцен-туронский. В составе нижнего гидрогеологического этажа выделяются три гидрогеологических комплекса: апт-сеноманский, неокомский и юрский.Расположен на крайнем севере Западно-Сибирской равнины. Значительную часть территории составляют полуострова Ямал, Тазовский и Гыданский, разделенные Обской и Тазовской губами Карского моря. Граничит с Ненецким автономным округом ( в составе Архангельской обл. Почти всю ее территорию занимает Западно-Сибирская равнина, и только па западе и северо-западе поднимаются хребты Полярного и Северного Урала. С юга па север пересекают землю Тюменской области почти 1 800-километровая Обь со своим притоком Иртышом.
