ответ:Многие источники локализуют эпицентр в области тектонической напряжённости между Северо-Американской плитой и плитой Кокос в 320 км от Мехико в штате Мичоакан. Другие предполагают, что место эпицентра находилось недалеко от тихоокеанского побережья Мичоакана[2]. Согласно официальной государственной статистике, в результате землетрясения погибло около 10 000 человек, ранено 30 000[3] и 100 000 остались без крова, 412 зданий были разрушены, а более 3000 серьёзно повреждены.
При землетрясении в Мехико, как и при землетрясении в Сан-Фернандо (США) 1971 года, в числе сильно разрушенных построек оказались здания, возведённые по строительным нормам и правилам расчета конструкций на сейсмические нагрузки. Это произошло из-за того, что градостроительный регламент в стране не менялся с начала XX века, несмотря на то что столица Мексики в 1968 году принимала XIX летние Олимпийские игры и в городе проводились широкомасштабные строительные работы. Только после землетрясения законодательство в сфере строительства было усовершенствовано.
Важным оказалось и то, что при застройке территории не были учтены особенности расположения города. Он расположен на плато, находящемся на высоте 2234 метра над уровнем моря. Его окружают горы вулканического происхождения, то есть территория Мехико априори сейсмически опасна, и этот факт должен был учитываться. Важно и то, что город расположился в котловине осушенного ещё во времена испанского завоевания ацтеков озера Тескоко. В течение веков стекающая с окрестных склонов гор дождевая вода наносила слой за слоем гравий, песок и глину в котловину бывшего озера. Поэтому подстилающие Мехико породы на пять шестых состоят из водоносных слоев. Рыхлые грунты, различные плотности слоев отложений и неудачная конструкция отдельных зданий сыграли злую шутку. Когда сейсмические волны достигли города, то из-за особенностей строения приземных слоёв и физических свойств грунтов отдельные фазы волн опасно усилились. Возник эффект резонанса и интерференции. Как единая система грунты под центром Мехико и расположенные на них здания вошли в резонанс, нагрузки на несущие элементы конструкций зданий превысили заложенный в них запас прочности, и они разрушились. Центр города оказался на сильно обводнённом осадочном слое толщиной почти в две тысячи метров. При сейсмических колебаниях именно здесь произошли наиболее сильные разрушения, в то время как здания на возвышенностях и коренных породах пострадали слабо или вообще не были повреждены.
4. Що спільного й відмінного в рельєфі Південної Америки і Африки?
В основі обох материків лежать давні докембрійські платформи. Особливості внутрішньої будови дають підстави умовно поділити материк Південна Америка на дві частини: на сході та в центрі розташовані великі рівнини різної висоти, а на півночі та заході, повторюючи обриси узбережжя, тягнеться найдовша (9000 км) гірська система Землі альпійської складчастості— Анди (мовою інків — «мідні гори»).
Африку теж за абсолютними висотами території можна поділити на дві частини:
Північна й Західна (низька), Південна й Східна (висока). На північному заході материка простягаються, як і в Південній Америці, молоді гори Атлас, довжина яких значно менша, ніж Анд. Крім цих гір, в Африці є старі зруйновані Драконові й Капські гори. Такого віку гір у Південній Америці немає. Великі низовини Південної Америки — Амазонська, Орінокська і Ла-Платська — розташовані в прогинах давньої Південноамериканської платформи. Вони охоплюють майже половину материка. Низовинних форм рельєфу в Африці немає, крім незначних за площею заболочених западин Конго та Калахарі. Однак у рельєфі обох материків переважають рівнини у вигляді великих плоско- -гір'їв: у Південній Америці — Бразильського й Гвіанського, а в Африці — Схід-ноафриканського. Відмінним у рельєфі материків є ще й те, що сейсмічні області в Південній Америці містяться вздовж усього Тихоокеанського узбережжя на заході, а в Африці — на сході, на півночі якого розташоване Ефіопське нагір'я.
ЧИ ПОЯСНЮЮ
5. Чому Анди сформувалися на заході, а не на сході материка?
До плейстоцену Анди були в основному сформовані, хоча й не досягли сучасної висоти.
6. Чому материк дуже багатий на рудні корисні копалини?
Це зумовлено складом гірських порід. Тут добувають залізну руду, руди марганцю, алюмінію, урану, золото. В Андах зосереджені значні родовища мідних, свинцевих і цинкових руд, коштовного каміння. В усьому світі відомі тутешні родовища смарагдів, розсипні родовища платини й золота, уміст яких у річному піску збільшується після кожної зливи. Навпаки, посушливий клімат на край[1]ньому заході материка сприяв утворенню в майже сухих водоймах йоду і відомої чилійської селітри, з якої виробляють азотне добриво.
Объяснение:
виписуй самое главное
Остров
Участок окружённый водами