Володимир Великий: внутрішня політика У 980 р. київським князем став Володимир. Йому необхідно було встановити та посилити владу над 20 різними племенами (слов’янськими і неслов’янськими), що жили на території Київської Русі. Володимир придушив повстання в’ятичів, радимичів, наклав на них данину. Потім Володимир приєднав до Київської Русі міста Червенської Русі — Червень, Белз, Перемишль, а також землі ятвягів (що жили між Німаном і Західним Бугом).Ярослав Мудрий займався зміцненням і розширенням кордонів держави. Так, у 1030—1031 pp. у поляків були відвойовані червенські міста. У1036 р. Ярослав Мудрий остаточно розгромив печенігів, приєднав до території Київської Русі землі племен чудь, захопив місто Юр’єв. Західні кордони зміцнювалися внаслідок успішних походів проти литовських племен.У зовнішній політиці Ярослав Мудрий вважав за головне налагодження відносин з Візантією. Хоча імператор візантійський Костянтин IX спробував змінити миролюбну політику Візантії відносно Русі, однак потім був змушений шукати примирення з нею. У 1046 р. була підписана нова російсько-візантійська угода. Ярослав займався зміцненням русько-німецьких відносин — обмін посольствами відбувався двічі: у 1030—1031 і в 1040—1043 pp.Зміцнивши в такий б міжнародне становище держави, Володимир розпочав проведення внутрішніх реформ: військової, адміністративної, судової, містобудівної тощо. Військова реформа полягала в тому, що племінна організація війська була замінена феодальною: за службу воїни одержували у власність землю. Почалося будівництво фортець-укріплень біля Києва («змієві вали»). По Десні, Трубежу, Сулі, Остеру зводилися укріплені міста, що стали опорними пунктами в боротьбі з кочівниками. У ході адміністративної реформи держава була розділена на 8 округів, що поділялися на волості. На чолі округів стояли довірені особи князя або його сини.
Главной предпосылкой окончательной победы Советской власти стала поддержка ее со стороны крестьянства, составлявшего подавляющее большинство населения. Крестьянам, среди которых доминировали небогатые слои, импонировали лозунги большевиков, их общая позиция «за бедных, против эксплуататоров», и «многие красные командиры», которыми были нередко вчерашние солдаты, такие же, как они, труженики.
Необходимо учитывать, что подавляющая часть кресть-
336янства судила о большевиках только по толад£* что они выступали за раздачу помещичьей земли крестьянам, за равенство, за жизнь без эксплуататоров, и ничего не ведала об их дальнейших планах, основах их программы.
Антибольшевистские силы, напротив, проявили непоследовательность в решении аграрного вопроса. Во многих случаях они не могли утвердить даже такой свершившийся факт, как переход земли в руки крестьянства из-за давления помещиков. Сами лидеры белого движения долгое время оттягивали решение аграрного вопроса до созыва Учредительного собрания. «Белые» проявили слабость не только в том, что не могли объединиться, преодолеть разногласия, но и в организации разъяснительной, пропагандистской работы. У них не оказалось того опыта и умения, которые приобрели в этой области большевики за многие годы деятельности по ведению революционной пропаганды. В результате на защиту советской власти встали миллионные народные массы, поверившие в перспективу всеобщего равенства и ощутившие себя подлинными творцами истории, обеспечив, тем самым, окончательную победу большевиков.
Последствия войны