Последствия джунгарских вторжений побудили известных старшин, биев, народных батыров, наиболее дальновидных чингизидов приложить усилия к объединению всех трех жузов.Были существенно нарушены традиционные маршруты кочевок степняков. Казахи лишились плодородных пастбищ. Заметно сократилось поголовье скота. Пришли в запустение некогда цветущие земледельческие оазисы Семиречья и юга Казахстана. На время прервалась торговля с сопредельными государствами. Были разрушены многие города. Пленные казахи угонялись на территорию соседней Джунгарии.
Но самой страшной утратой для казахского народа была смерть близких и родных,также население озватил голод
Характеризуючи соціальні та світоглядні передумови середньовічної культури, необхідно усвідомити хронологічні рамки Середньовіччя. Під середньовічною культурою сучасна наука розуміє культуру доби феодалізму, що відповідно до країн Західної Європи становить період приблизно від У до ХУ ст. Формування феодальних відносин у країнах Західної Європи відбувається нерівномірно. У Франції та Італії – впродовж ІХ-ХІ ст., у Німеччині – до середини ХІ ст., завоювання Англії кінця ХІ ст. прискорили процеси феодалізації у цій країні.
До кінця ХІ ст. у Західній Європі завершується поділ суспільства на землевласників – феодалів (сеньйорів) та залежних селян (сервів). Феодальні відносини характеризуються поєднанням верховної влади, у тому числі політичної, з землеволодінням, васальною ієрархією. Відносини особистої залежності одних феодалів (васалів) від інших (сеньйорів) становили систему васалітету. Васал отримував землі від вищестоящого сеньйора, який, у свою чергу, був чийсь васал. Одержання землі зобов’язувало васала виконувати військові обов’язки, брати участь у суді і т.д.
Найважливішим соціальним явищем раннього Середньовіччя була аграризація населення, що зумовила деякі своєрідні риси середньовічного суспільства. Зокрема, його аграрний характер, самодостатність великої кількості закутків, на які розпався колись єдиний римський світ. Матеріальна середньовічна культура формувалася на основі замкнутого натурального господарства сільського маєтку, нерозвиненості товарно-грошових відносин. Надалі основою культури стало і міське середовище, бюргерство, ремісниче цехове виробництво, торгівля, грошове господарство. З утворенням централізованих держав оформилися стани, що визначили структуру середньовічного суспільства – духівництво дворянство та “третій стан” – “народ”. Духівництво піклувалося про душу людини, дворянство (лицарство) займалося державними справами, народ працював.